У 1971 році закінчив історичний факультет Харківського університету. У 1971—1973 роках служив у радянській армії, потім працював секретарем комітету ВЛКСМ Харківського технічного училища зв'язку № 2 (1973—1974), інструктором відділу комсомольських організацій Харківського міськкому ВЛКСМ (1974—1975), викладачем Харківського університету (1975—1982)[4]. У складі університетської археологічної експедиції 1975 року виявив чотири стародавні поселення біля села Баранове[5].
У 1983 році під керівництвом Б. А. Шрамко захистив у Московському університеті кандидатську дисертацію «Слов'янські пам'ятники VIII — середини XIII ст. в басейні Сіверського Дінця», після чого був запрошений на посаду старшого викладача в Бєлгородський педагогічний інститут[6][4]. У 1984—1990 роках обіймав посаду доцента кафедри історії СРСР і проректора заочного навчання, керував Слов'яно-російською археологічною експедицією[7]. У 1990 році висував свою кандидатуру на посаду ректора інституту[8].
З 1990 року викладав у Харківському державному інституті культури, де очолював кафедру загальної історії та музеології (1996—1997). У 1991—1993 роках був директором Харківського Міжрегіонального центру охорони пам'яток історії та культури, а також науково-виробничого центру «Аркона» протягом 1994—1996 років. Входив до складу бюро Центрально-Чорноземної секції Наукової ради РАН з історичної демографії та історичної географії (1991—1994), працював на посаді вченого секретаря Харківської обласної координаційної ради з проблем давньої історії та археології України (1992—1994). У 1997—1999 роках-заступник директора з наукової роботи Бєлгородського історико-краєзнавчого музею та завідувач археологічним відділом. З 1999 року-доцент, професор, завідувач секцією гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Інженерно-економічного інституту при Бєлгородському технологічному університеті, за сумісництвом — доцент кафедри українознавства Бєлгородського державного університету[9].
