Діденко Григорій Дем'янович

Діденко Григорій Дем'янович
Діденко Григорій Дем'янович
Народився	3 грудня 1911; Бахмач Чернігівська губернія, тепер Чернігівської області
Помер	1 лютого 1992 (80 років); місто Київ
Країна	Українська Радянська Соціалістична Республіка; Україна
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя (1934), Вища партійна школа при ЦК КПУ (1942) і Академія суспільних наук при ЦК КПРС[d] (1949)
Науковий ступінь	доктор історичних наук (1963)
Вчене звання	професор
Заклад	Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Інститут історії партії при ЦК Компартії України, Президія НАН України, Інститут історії України НАН України і Київський філіал Донецького інституту радянської торгівлі
Партія	КПРС
	; ; ;

Григорій Дем'янович Діденко (3 грудня 1911(19111203), місто Бахмач Чернігівської губернії, тепер Чернігівської області — 1 лютого 1992, місто Київ) — радянський діяч, український радянський історик, директор Інституту історії партії при ЦК КПУ. Кандидат історичних наук (1949), доцент. Доктор історичних наук (1963), професор (1965).

Біографія

Народився 20 листопада (3 грудня) 1911 року в місті Бахмачі в родині робітника.

У 1928—1930 роках працював на залізниці і вчився на вечірньому робітничому факультеті.

У 1934 році закінчив історичний факультет Ніжинського педагогічного інституту.

У 1933—1936 роках викладав у Ніжинському педагогічному інституті.

Член ВКП(б) з 1939 року.

У 1939—1951 роках — на партійній роботі. У 1942 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б) у Москві.

У 1944 — грудні 1946 року — секретар Тернопільського обласного комітету КП(б)У з пропаганди і агітації.

З листопада 1946 по 1949 рік навчався в Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б) у Москві.

З листопада 1949 по березень 1951 року — заступник завідувача відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У.

У березні 1951 — квітні 1954 року — директор Українського філіалу Інституту Маркса-Енгельса-Леніна (Інституту історії партії при ЦК КПУ).

Одночасно у 1952—1957 роках викладав у вищих навчальних закладах Києва.

У 1954—1956 роках — заступник головного вченого секретаря Президії Академії наук УРСР.

У 1957—1960 роках — старший науковий співробітник відділу історії радянського суспільства, в 1960—1965 роках — старший науковий співробітник відділу історії соціалістичного і комуністичного будівництва Інституту історії Академії наук УРСР. У 1963 році захистив докторську дисертацію на тему «Робітничий клас України в роки відбудови народного господарства (1921—1925 рр.)».

З 1965 року — завідувач кафедри марксизму-ленінізму Київського торгово-економічного інституту.

Досліджував історію України радянського періоду. Основні праці: «Зміцнення Радянської влади на селі після перемоги Жовтневої революції (1918)» (Київ, 1957); «Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства (1921—1925)» (Київ, 1962).

Помер 1 лютого 1992 року в місті Києві.