З 1902 по 1918 жив в Москві, працював викладачем співу в школах. Водночас у 1906—1907 роках викладав теорію музики в організованій за його участю Народній консерваторії, у 1908—1911 роках — в безплатних музичних класах, створених ним в Арбатському районі Москви. 1908 року заснував журнал «Музика і життя»[5] і був його редактором до 1912 року[7]. Упродовж 1910—1911 років удосконавлювався в композиції у Олександра Гречанінова[6]. Займався в Московському археологічному інституті, який закінчив у 1917 році[5] із золотою медаллю.
З 1918 року жив і працював у Тифлісі, де протягом 1918—1921 років обіймав посаду директора Філармонічного суспільства, викладав у музичному училищі. Також з 1918 року — професор Тифліської консерваторії (викладав предмети: історія музики, теоретичні предмети, грузинська народна творчість). У 1921 році організував другу консерваторію (після 1923 об'єдналася з Тифліською консерваторією). У 1926—1929 роках — директор консерваторії і декан композиторського факультету. Протягом 1932—1934 років очолював Спілку композиторів Грузії, був її першим головою[8].
З 1897 року виступав у російській і грузинській пресі з питань музики[7]. 1901 року став членом Музично-етнографічної комісії[ru] при Московському університеті, у Працях якої у 1914 році помістив 14 обробок грузинських народних пісень (всього опублікував понад 500 зразків грузинських
вокальних та інструментальних народних мелодій)[7].
У 1901 році здійснив поїздку по Грузії для вивчення і запису народної музичної творчості (в 1902, 1904 і 1908 повторно брав участь в музично-етнографічних експедиціях по Західній і Східній Грузії). З 1907 року — член московського Грузинського товариства літератури і мистецтва[7]. У 1910 році на 3-му Всеросійському з'їзді хорових діячів виступив з доповіддю про організацію «Вільних консерваторій»[7].
Як музичний вчений-фольклорист відкрив специфічні риси стилістики грузинської народної пісні. В історію радянської музичної культури увійшов як один з основоположників професійної грузинської музики, як автор перших національних симфонічних творів великої форми, творець класичної грузинської романсної лірики. Серед творів:
симфонічна картина «Гімн Ормузду, або Серед сазандрів» (1911)[8];
опера «Сказання про Шота Руставелі» (1919; перша грузинська опера, поставлена на професійній сцені), опера «Життя — радість» («Динара», 1927; обидві поставлені в Грузинському театрі опери та балету), перша дія опери «Нестан» (1936);
три симфонії (1 — 1932; II — з хором, 1942; III — «Батьківщина і перемога», з хором, 1951);
поеми «Гімн Ормузду» (1911) і «Гімн нового Сходу» (1933);
п'єси для фортепіано, в тому числі 7 кавказьких танців;
понад 80 романсів, в тому числі на тексти Олександра Пушкіна («На пагорбах Грузії», «Не співай, красуне, при мені»), Афанасія Фета («Тиха зіркова ніч», «У руці з тамбурином»), Хафіза («Стрепенуйся, змахни крилами»), Кучішвілі («Північ глуха», «Завечоріє», «Про аробну» — про образи старого грузинського села)[8] та інших авторів («Я чекаю на тебе», «У царство троянди та вина», «З Гафіза», «У село», «Зустріч», «Прилети, моя касатка»);
пісні, присвячені темі соціалістичної праці: «Нова аробна», «Радію», «Полудень на заводі», «Трудова пісня» та інші[8];
хори, в тому числі грузинські пісні (видано 1940 року).
Золота та срібна медалі Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті (за праці зі збирання і вивчення музичного фольклору Грузії — записав понад 400 пісень);
Н. Э.. Аракишвили (Аракчиев) Димитрий Игнатьевич // Театральная энциклопедия / Главный редактор: С. С. Мокульський. — Москва : Государственное научное издательство «Советская энциклопедия», 1961. — Т. I А—Глобус. — Ствп. 255.(рос.);
А. Г. Бегиджанов. Аракишвили (Аракчиев) Димитрий Игнатьевич // А — Гонг : [рос.]. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973. — Стб. 192—193. — (Энциклопедии. Словари. Справочники : Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш ; 1973—1982, т. 1).(рос.);