Ейхманс Федір Іванович
Е́йхманс Фе́дір Іва́нович (лат. Teodors Eihmans, рос. Фёдор Иванович Эйхманс; нар. 25 квітня 1897, село Вец-Юдуп, Курляндська губернія, Російська імперія — пом. 3 вересня 1938, розстрільний полігон «Комунарка», Московська область) — співробітник ВЧК-ОДПУ-НКВД СРСР. Перший комендант Соловецького табору особливого призначення (СЛОН). Начальник ГУЛАГ-ОГПУ в квітні–червні 1930 року, один з організаторів сталінських репресій. Ранні рокиНародився в селі Вец-Юдуп[1] Курляндської губернії (нині — Латвія), в сім'ї торговця. Освіта — вища: закінчив Ризький технічний університет, згодом — Ризьке вище військово-політичне училище. У складі дивізії латиських стрільців брав участь у Першій світовій війні, після поранення навесні 1917 демобілізувався. Працював слюсарем на одному з петроградських заводів. У 1917 році вступив в РСДРП. З 1918 року — співробітник Петроградської ЧК. Кар'єра в органах безпекиУ вересні 1920 року, з перенесенням військових дій Червоної армії в Середню Азію, Ейхманс призначається в особливий відділ Туркестанського фронту на посаду начальника активної частини, потім — начальником Казалінського відділення ЧК. Учасник Громадянської війни в Туркестані, працював в ЧК Туркестану помічником Гліба Бокого. З 1922 року — начальник 2-го відділення Східного відділу ГПУ, який відповідав за боротьбу з контрреволюційною діяльністю на Середній Азії і Середньому Сході. Перед Ейхмансом ставилося завдання «знищити феодальні пережитки», за чим фактично стояло руйнування традиційного для мусульман і кочівників укладу життя. Ейхманс основним методом «радянізації» обрав масове захоплення заручників і їх вбивство при спробах населення не підкоритися більшовицькій адміністрації. Серед місць найбільш масових розстрілів, організованих Ф. І. Ейхмансом, міста Самарканд, Ургенч, Бухара і Хіва. З 12 жовтня 1923 року займав посаду начальника управління Соловецького табору особливого призначення ОГПУ СРСР[2]. З травня 1930 року —начальник 3-го відділення Спецвідділу ОГПУ при Раді народних комісарів СРСР, що курувало Соловецький табір. Протягом квітня–червня 1930 року — начальник управління таборів ОГПУ СРСР. 16 липня 1930 року був звільнений з посади, проте вже 13 липня 1930 року був назначений начальником Вайгацької експедиції ОГПУ з пошуків руд корисних металів на острові Вайгач в Північному Льодовитому океані[3]. З 1931 року — заступник начальника спецвідділу ОГПУ, в 1932–1937 — заступник начальника 9-го відділу під керівництвом Бокія, начальник 3-го відділення 9-го відділу Головного управління держбезпеки НКВС СРСР. Відділення з трьох чоловік вело шифрувальні роботи і керувало криптографією, організовувало шифрозв'язок із закордонними представництвами СРСР. Одночасно займав посаду заступника начальника спецвідділу. 9 грудня 1935 отримав звання майора державної безпеки СРСР[4]. Арешт і страта22 липня 1937 року заарештований як «спільника ворога народу Бокія». Разом з тим Ейхманса було звинувачно у «троцькизмі» і внесено до Сталінського розстрільного списку від 20 серпня 1938 року (список № 3 — «Колишні співробітники НКВС») за 1-ю категорією («за» Сталін і Молотов)[5]. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР до розстрілу 3 вересня 1938 року за статтями 58-6 («шпигунство»), 58-8 («терористичні наміри») і 58-11 («участь в антирадянській організації в органах НКВС») кримінального кодексу РРФСР. Розстріляний того ж дня разом із майором держбезпеки В. П. Кареліним, капітаном Д. А. Білогірським, капітаном Н. Д. Піком та іншими на розстрільному полігоні «Комунарка»[1]. Посмертно реабілітований Воєнною колегією Верховного суду СРСР 25 липня 1956 року[6]. Нагороди
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
