Економіка Філіппін

Економіка Філіппін
Економіка Філіппін
Валюта	1 Філіппінський песо = 100 сентімо (сентаво)
Фінансовий рік	календарний рік
Організації	ВТО, АСЕАН
Статистика
ВВП	▲ $806,3 млрд (2016)
Зростання ВВП	▲ 6,9 % (2016)
ВВП на душу населення	$7700 (2016)
ВВП за секторами	сільське господарство: 9,7 %, промисловість: 30,8 %, послуги: 59,5 % (2016)
Інфляція (ІСЦ)	1,8 % (2016)
Населення; поза межею бідності	21,6 % (2015)
Індекс Джіні	44,4 (2015)
Робоча сила	43,2 млн (2016)
Робоча сила; за секторами	сільське господарство: 29,6 %, промисловість: 17,5nbsp;%, послуги: 55,6 % (2012)
Безробіття	5,5 % (2016)
Галузі виробництва	напівпровідники та електроніка, виробництво харчових продуктів та напоїв, будівництво, електричне / газове / водопостачання, хімічна продукція, телекомунікаційне обладнання та прилади зв'язку, нафта та паливо, текстиль та одяг, неметалеві мінерали, металургія, транспортне обладнання
Зовнішня діяльність
Експорт	$43,44 млрд (2016)
Експортні товари	напівпровідники та електронні вироби, машини та транспортне обладнання, деревина, хімікалії, оброблені харчові продукти та напої, одяг, кокосове масло, мідні концентрати, морепродукти, банани та інші фрукти
Партнери	Японія 20,8 %; США 15,5 %; Гонконг 11,7 %; КНР 11 %; Сінгапур 6,6 %; Німеччина 4,1 % (2016)
Імпорт	$77,52 млрд (2016)
Імпортні товари	електронні вироби, мінеральні палива, машини та транспортне обладнання, чавун і сталь, текстиль, зерно, хімікати, пластик
Партнери	КНР 17,3 %; Японія 11,1 %; США 8,4 %; Таїланд 7,3 %; Південна Корея 6,1 %; Сінгапур 6,1 %; Індонезія 5,1 % (2016)
Державні фінанси
Борг	$75,01 млрд (2016)
Доходи	$46,24 млрд (2016)
Витрати	$53,68 млрд (2016)
	Головне джерело: CIA World Fact Book

Філіппіни — аграрно-індустріальна країна. ВВП у 2007 р. становив 300,1 млрд доларів США (за обмінним курсом ПКС), річний темп зростання — 7,3 %. ВВП на душу населення — 3200 доларів США. Важливі місця в економіці посідають металургійна, машинобудівна, текстильна, швейна, фармацевтична, хімічна, деревообробна, харчова, радіоелектронна, нафтопереробна, рибна галузі промисловості. Головний вид транспорту — морський. Є також автомобільний, фрагментарно — залізничний види транспорту. Головні морські порти — Маніла, Себу, Ілоіло, Замбоанґа, Батангас, Тобако, Легаспі, Давао.

Історія

До початку Другої світової війни в основі економіки Філіппін лежали виробництво і експорт вузького асортименту сировинних товарів, як правило, продуктів сільського господарства і лісоматеріалів. Обробної промисловості (крім цукрової) практично не існувало. Експорт прямував переважно до США, звідки надходила основна частина необхідних промислових виробів. Після здобуття Філіппінами незалежності місцева обробна індустрія отримала стимули для розвитку, і тепер її частка в національному прибутку вища, ніж у сільського господарства. Приблизно 3/4 всього експорту становлять нетрадиційні види товарів. Як і раніше, характерна непропорційно висока концентрація сучасних видів виробництв і населення в нечисленних центрах, переважно в Манілі і її околицях.

Відносна значущість аграрного сектора в економіці Філіппін поступово зменшується (у 2007 р. сільськогосподарське виробництво становило 13,8 % ВВП, промисловість — 31,7 %, сфера послуг — 54,5 %). Трудові ресурси в 2007 р. становили близько 33,6 млн осіб. У 1990-х роках понад 6 млн філіппінців працювали за кордоном, головним чином у США і державах Перської затоки. Рівень безробіття в 2007 р. — 7,3 %.

Сільське господарство

Панорама Ортігас центру на передньому плані й Макаті на задньому ліворуч

Сільське господарство забезпечує 13,8 % ВВП Філіппін. Під сільськогосподарськими угіддями розташовано близько 33 % всієї площі країни. Середній розмір селянського господарства — близько 4 га. Основна тенденція в сільських районах Філіппін — скорочення числа землевласників, що самостійно обробляють свої ділянки, і збільшення прошарку орендарів. Найродючіші землі зайняті під великі плантації, на яких вирощують експортні культури. Кліматичні умови загалом сприяють сільськогосподарському виробництву, хоч іноді серйозного збитку галузі завдають посухи, тайфуни і повені. Головною тяговою силою в сільському господарстві залишається філіппінський буйвіл карабао. Для задоволення внутрішнього попиту вирощують насамперед рис, кукурудзу і батат, а серед інших культур — гевею, каву, рамі (для виготовлення легких тканин і паперу), різні плодові та овочі. Цукрову тростину, кокосову пальму, банани і ананаси вирощують переважно з розрахунком на експорт.

Промисловість

Промисловість. Різке збільшення частки продукції обробної промисловості в експорті — з менш ніж 10 % в 1970 до 75 % в 1993 — зробило цю галузь господарства головним джерелом валютних прибутків Філіппін. Особливо важливе місце у вивозі посідають електронне обладнання і одяг. Крім того, промисловість Філіппін випускає інші товари масового попиту: харчові продукти, напої, гумові вироби, взуття, лікарські препарати, фарби, фанеру і шпон, папір і паперову продукцію, електричні побутові прилади. Підприємства важкої індустрії виробляють цемент, скло, хімічні товари, добрива, чорні метали, переробляють нафту. Обробна промисловість Філіппін залучає численних іноземних інвесторів, переважно зі США і Японії. На межі ХХ-XXI ст. приблизно 30 % активів 1000 найбільших філіппінських корпорацій належить іноземцям.

Енергетика

Енергозабазпеченість. Протягом останніх 20 років ХХ ст. Філіппіни намагаються досягти самозабезпечення електроенергією. У 1996 р. 63 % електроенергії було вироблено тепловими станціями, в тому числі 42 % — на рідкому паливі, 15 % — ГЕС і 23 % — геотермальними станціями. Тепло надр землі як джерело енергії вперше тут використане у 1980, на початку XXI ст. країна посідає 2-ге місце у світі після США за масштабом розвитку геотермальної електроенергетики. Виробництво електроенергії у 2015 році склало 90,8 млрд кВт*год.