Екстеріоризація

Екстеріоризація (фр. exteriorisation — виявлення, прояв; від лат. exterior — зовнішній) — процес в психології, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історичній теорії поведінки. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Подальший розгляд проблема екстеріоризації отримала в працях радянських психологів О. М. Леонтьєва, П. Я. Гальперіна та інших.

Прикладом екстеріорізації є реалізація винахідником своїх задумів в фізично вираженій формі, такій, як схеми, креслення, текстовий опис, конструкції, пристрої та механізми.

Протилежна дія — інтеріоризація.

Психіатрія

У психіатрії під терміном екстеріоризація мають на увазі виведення змісту ряду психопатологічних розладів (осуджуючі галюцинації, марення самозвинувачення) з попередньої неправильної, «грішної» поведінки хворого. Гіпотеза екстеріоризації зустрічається в сучасній закордонній психіатрії.

Література

Bateson, Gregory (2002) [1978]. Mind and Nature. Cresskill: Hampton Press. ISBN 0-553-13724-7.
Bergson, Henri (1998) [1911]. Creative Evolution. Arthur Mitchell, trans. NY: Dover. ISBN 0-8191-3553-4.
Kuchka, H.E (2001). Method for Theory: A Prelude to Human Ecosystems. Journal of Ecological Anthropology. 5.
Gumperz, John J.; Levinson, Stephen C. (December 1991). Rethinking Linguistic Relativity (PDF). Current Anthropology. 32 (5): 613—623. doi:10.1086/204009. Архів оригіналу (PDF) за 14 серпня 2017. Процитовано 7 травня 2020.
(рос.) Выготский Л. С. Развитие высших психических функций, М., 1960.
(рос.) Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики, M., 1984.