Електроенергетика Словенії

Словенська електроенергетика спирається на атомну та теплову генерацію при високій частці гідроенергетики. Так, в середньому за десять років з 2005 по 2014 частки АЕС та ТЕС у виробництві електроенергії складали по 36 %, тоді як для ГЕС цей показник становив 27 %^[1]. Щоправда, у 2014 р. частка ТЕС різко знизилась до 25 %, що було викликане виведенням з експлуатації однієї з трьох теплоелектростанцій. Утім, у тому ж 2014 почались пускові роботи на надсучасному вугільному енергоблоку Состанжі-6 (ТЕС Шоштань), потужність якого (600 МВт) ненабагато поступається єдиному атомному блоку (730 МВт).

В останні роки почала активно розвиватись сонячна генерація, проте поки її частка досягла лише 1,5 %.

Споживання електроенергії стабільно зростало з 1996 по 2007. Під час світової економічної кризи 2008—2009 споживання дещо впало, за чим у 2010—2013 знову спостерігалось зростання попиту, хоча воно так і не досягнуло рівня 2007 року.

При цьому Словенія зазвичай є нетто-експортером електроенергії. За дев'ятнадцять років з 1996 по 2014 лише тричі країна змушена була виступати в ролі нетто-імпортера, причому двічі це збігалося з падінням виробництва на ГЕС.

З самого початку своєї історії словенська теплова генерація віддає перевагу традиційному для балканського регіону місцевому паливу — лігніту. Станом на 1999 рік вона складалась з трьох електростанцій, найновіші блоки яких відносились до 70-х років. При цьому базова генерація, що використовувала лігніт, налічувала 870 МВт, маневрові потужності на нафті — 158 МВт. Станом на 2016 рік теплова генерація зазнала докорінних змін. Усі зазначені об'єкти на лігніті виведені або плануються до швидкого виведення з експлуатації, натомість споруджено один сучасний енергоблок 600 МВт. Крім того, введені маневрові потужності на природному газі в обсязі 312 МВт.

Найбільшою словенською теплоелектростанцією була (і залишається) ТЕС Шоштань. Станом на початок 2020-х років її потужність становить 1029 МВт.

Другою за значенням словенською ТЕС тривалий час був завод у Трбовлє, який розпочав свою роботу ще 1906 року. Як паливо електростанція використовувала вугілля копальні Засав'є. У 60-х роках завод пройшов докорінну модернізацію — починаючи з 1968 електроенергія вироблялась блоком № 2 потужністю 125 МВт. Первісно передбачалося спорудження однотипного блоку № 3, однак цьому не судилося збутися. Один лише блок № 2 через певні технічні прорахунки сильно погіршив екологічну ситуацію в районі побудови ТЕС, оскільки димар висотою 80 метрів при певних погодних умовах не забезпечував видалення викидів із вузької долини Сави. Тому в середині 70-х він був замінений новим висотою 360 метрів, який став найвищим в Європі.

Для забезпечення енергосистеми маневровими потужностями на ТЕС Трбовлє спорудили енергоблок № 4. Він складався з двох газових турбін загальною потужністю 63 МВт, які використовували як паливо продукти нафтопереробки.

А от більш пізні плани все-таки побудувати блок № 3, тільки із вибором як палива значно більш екологічного природного газу та потужністю в 400 МВт, так і не реалізували. Перевага була віддана спорудженню нового блоку № 6 на ТЕС Состанжі, після введення в дію якого у 2014 році ТЕС Трбовлє вивели з експлуатації^[2][3].

Станом на початок 2020-х років потужність станції становила 350 МВт.

Станом на 2002 рік когенерація Словенії мала електричну потужність понад 200 МВт, причому більша частина відносилась до ТЕЦ Tе-Тол, яка здійснює централізоване теплопостачання столиці. Ще близько 30 % потужностей припадало на автовиробників (підприємства, які самі ж і є головними споживачами виробленої енергії). Майже вся тодішня когенерація працювала на вугіллі.

У 21 столітті словенська влада почала заохочувати розвиток когенераційних потужностей, що передусім надало поштовх створенню малих ТЕЦ. За період з 2003 до 2014 року було встановлено близько 300 одиниць когенераційного обладнання загальною потужністю 126 МВт. Паливом для нових об'єктів переважно слугує природний газ (57 %), біогаз (23 %), біомаса (18 %) і в окремих випадках біопаливо та газ, вироблений на очисних спорудах каналізації (по 1 %). Проте завдяки згаданим вище люблянській ТЕЦ та автовиробникам поки що 60 % електроенергії виробляє вугільна когенерація. В цілому на кінець 2014 потужність ТЕЦ досягла 370 МВт, а виробництво електроенергії перевищило 1,1 млрд кВт·год.^[4][5]

Найбільша словенська ТЕЦ Те-Тол наразі має вугільні енергоблоки загальною потужністю 124 МВт, проте у 2022 очікується запуск газових турбін потужністю 110 МВт з наступним виводом із експлуатації більшої частини застарілого обладнання.

Другою за величиною системою централізованого теплопостачання в Словенії є система міста Веленє, де розташована штаб-квартира концерну Gorenje. Саме тут у 1928 році спорудили першу словенську ТЕЦ електричною потужністю 7,5 МВт. Вона працювала понад 40 років, поки у 1971 не була виведена з експлуатації. Відтоді теплоенергію для Веле́нє постачає розташована неподалік теплоелектростанція Состанжі. Для цього на ТЕС є два окремих котли, які не беруть участі у виробництві електроенергії. Тому хоча ТЕС Состанжі і забезпечує Веленє теплом, проте не включається до складу когенерації^[6].

Гідроенергетична галузь Словенії з більш ніж сторічною історією продовжує розвиватись і в XXI столітті. За період з 2002 по 2014 в експлуатацію ввели декілька ГЕС загальною потужністю 170 МВт та проєктним середньорічним виробітком електроенергії 704 млн кВт·год, що збільшило можливості словенських гідроелектростанцій більш ніж на 20 %. В цей же період ввели в експлуатацію першу в країні ГАЕС потужністю 185 МВт та плановим річним виробітком електроенергії 426 млн кВт·год.