Емпорій (раннє середньовіччя)

Емпорій (лат. emporium) — загальна назва, що застосовується для торгових поселень, що виникли в північно-західній Європі в VI—VII століттях і проіснували до IX століття. Також відомі як «вікі» або «вічі» (англ. wics, лат. vicus), емпорії з'являються на периферії областей, характеризуються відсутністю інфраструктури (як правило, немає церков і розвиненої системи міських укріплень) і вони недовговічні, через те, що близько 1000 року емпорії заміщуються європейськими містами що відроджуються. Прикладами емпоріїв є Дорестад, Quentovic^[fr], Іпсвіч, Hamwic^[en], і Lundenwic^[en]. Їх роль в економічній історії Західної Європи залишається не до кінця зрозумілою. Найвідоміший дослідник емпоріїв — британський археолог Річард Ходжес.

Сучасне розуміння ролі емпоріїв як протоміст змінюється в міру накопичення нових і осмислення наявних даних археології. Загальноприйнятою є точка зору, що в умовах темних віків і раннього середньовіччя створення підконтрольних торговельно-ремісничих поселень було єдиним способом для варварської родоплемінної знаті отримати постійний доступ до товарів категорії «люкс», володіння якими, власне, і виділяла знатного людини з-поміж одноплемінників. Цим, зокрема, пояснюється відсутність укріплень — безпека гарантувалася місцевою знаттю, а контроль і залежність міста гарантувалися відсутністю власної військової організації. Цим же пояснюється і не завжди оптимальний вибір місця, яке теж вибиралося з міркувань близькості до резиденції племінної знаті і зручності контролю. У західній Європі воліють розташовувати емпорії поруч з римськими укріпленнями, які служили цитаделлю для гарнізону що контролював місто і притулком в разі реальної зовнішньої небезпеки. Залежність протоміста-емпорія від місцевих владик пояснює і їх долю — більшість з них були перенесені або переїхали разом з перенесенням центру місцевої влади на нове місце.

Сучасний погляд на економічну роль емпоріїв поступово змінюється від уявлень про емпорії як про торговельно-імпортні центри до розуміння великої ролі місцевого виробництва (можливо — з імпортної сировини). Іноді виділяється сегрегація ремісничих і садибних, вільніше спланованих і орієнтованих на сільське господарство кварталів. Цікаво, що ситуація, коли економічно успішні емпорії намагалися контролювати племінні еліти що оточували їх, виявилася недостатньо стійкою: так, наприклад, великоморавські протоміські агломерації Мікульчіце^[en], Старе Мєсто біля Угерске Градіште, Погансько (поблизу Бржецлава), що процвітали на обслуговуванні Імперії Каролінгів в IX—X століттях, практично миттєво зникли після зміни економічної ситуації, викликаної вторгненням угорців в Х столітті, хоча самі вони і не були зруйновані бойовими діями^[1]. У цей же самий час західноєвропейські емпорії виявилися напрочуд стійкими і не зникали, не дивлячись на неодноразові спустошливі набіги вікінгів.

• Anglo-Saxon Trading Centres: Beyond the Emporia. Edited by Mike Anderton, Glasgow: Cruithne Press, 1999.
• Hill, D., and R. Cowie, eds. Wics: The Early Medieval Trading Centres of Northern Europe (Sheffield, 2001).
• Richard Hodges, Dark Age Economics: The Origins of Towns and Trade A.D. 600—1000 (London: Duckworth, 1982).