Ернест Пиддер
Ернест Пиддер (ест. Ernst-Johannes Põdder, 10 лютого 1879, Олександрівська волость Верроського повіту Ліфляндської губернії — 24 червня 1932, Таллінн, Естонія) — естонський військовий діяч, генерал-майор. Командир внутрішніх сил оборони Естонії «Кайтселійт» (1918—1919), начальник 2-ї дивізії Естонської Армії. Учасник звільнення північної Латвії (1919). БіографіяНародився 10 лютого 1879 року в Олександрівській волості Верроського повіту Ліфляндської губернії. У 1895 році закінчив Юр'ївську міську гімназію. 26 липня 1897 року вступив добровольцем до 104-й піхотного Устюзького полку Російської імператорської армії. 12 вересня 1898 року вступив до Віленського піхотного юнкерського училища, з якого випустився 18 серпня 1900 року підпоручиком у 107-й піхотний Троїцький полк. У 1904 році — в 123-му піхотному Козловському полку. Брав участь у Російсько-японській війні у складі 2-го Сибірського корпусу, був поранений. У 1905 році повернувся до свого полку. У 1906 році переведений до 32-го Східносибірського стрілецького полку. 2 грудня 1908 отримав звання штабскапітан. На початку Першої світової війни — командир роти в 52-му Сибірському стрілецькому полку. 8 листопада 1914 підвищений до звання капітана. 14 листопада 1914 року поранений, перебував на лікуванні до лютого 1915 року. 25 лютого 1915 призначений командиром 3-го батальйону. При форсуванні річки Сан знову поранений. Повернувся до лав 20 вересня 1915 року, призначений командиром 4-го батальйону. 18 липня 1916 року контужений на ризькому фронті на річці Кекава й ушпиталений. 10 серпня 1916 року проведений ц підполковники. Повернувся до лав 22 жовтня 1916 року. 14 березня 1917 року знову призначений командиром 3-го батальйону. 1 липня 1917 року призначений командиром 47-го Сибірського стрілецького полку і 6 липня отримав чин полковника. 8 липня 1917 року переведений в 1-й Естонський полк помічником командира полку. 19 жовтня 1917 року призначений командиром Талліннського окремого батальйону, 30 жовтня переформованого у Талліннський естонський окремий полк (пізніше — 3-й Естонський полк). 9 грудня 1917 року призначений командиром 1-го Естонського полку. 12 березня 1918 року отримав звання генерал-майора Естонської армії. 14 квітня 1918 року демобілізований. Під час перебування німецьких військ в Естонії — оперативний керівник Талліннської самооборони, організатор Кайтселійту, був заарештований. На початку Визвольної війни Естонії — командувач естонських сил в містах і повітах: Талліннському, Гар'ю, Ленемаа, Яарве; пізніше — командувач внутрішніх сил оборони (11 листопада 1918 — 4 квітня 1919 — очолював Кайтселійт). 23 грудня 1918 року верховне командування естонських сил передав генералу Йогану Лайдонеру. 29 травня 1919 року призначений командиром 3-ї дивізії. Брав участь у визволенні північної Латвії від ландесвера, наприкінці 1919 року захищав Нарву.  1921—1926 — начальник 2-ї дивізії Естонської армії. Особисто брав участь у придушенні комуністичного повстання в грудні 1924 року. З 1926 року — член військової ради. Активний політик і громадський діяч Естонії. У 1932 році, внаслідок розвитку гангрени, переніс операцію на нозі. Помер 24 червня 1932 року. Похований на Талліннському гарнізонному кладовищі. НагородиРосійські ордени:
Естонські ордени:
Фінський орден Хреста Свободи 1-го класу. Польський Хрест хоробрих. Латвійські ордени:
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
