Ескадрені міноносці типу «Уракадзе»

Ескадрені міноносці типу «Уракадзе»
浦風型駆逐艦
Ескадрений міноносець «Уракадзе»
Служба
Тип/клас	Ескадрений міноносець
Держава прапора	Японія Королівство Італія  Третій Рейх
Належність	Імперський флот Японії Королівські ВМС Італії Крігсмаріне
Закладено	2
Спущено на воду	2
Загибель	1
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1 250 тонн (стандартна) 1 364 тонни (повна)
Довжина	87,6 м
Ширина	8,4 м
Осадка	2,8 м
Технічні дані
Рухова установка	2 × парові турбіни 3 × парових котли
Потужність	22 000 к.с.
Швидкість	30 вузлів
Автономність плавання	2 180 миль на швидкості 15 вузлів
Екіпаж	120
Озброєння
Артилерія	1 x 120-мм гармата «QF 12» 4 x 76,2-мм гармати «QF 4.7»
Торпедно-мінне озброєння	4 × 5330-мм торпедних апаратів

«Уракадзе»(яп. 浦風型駆逐艦) — серія ескадрених міноносців ВМС Японії та ВМС Італії часів Першої світової війни.

У 1912 році ВМС Японії замовив в Англії будівництво двох есмінців, які отримали назву «Уракадзе». Японці хотіли отримати сучасні кораблі, а також вивчити передовий досвід кораблебудування.

Кораблі отримали назви «Уракадзе» і «Кавакадзе». Вони були закладені у 1913 році на верфі фірми Yarrow Shipbuilders в Глазго. Але згодом темпи будівництва різко знизились, бо фірма надавала перевагу будівництву кораблів для свого флоту. Есмінець «Уракадзе» був збудований у 1915 році і вирушив до Японії.

У 1915 році Італія, яка відчувала брак сучасних есмінців, викупила в Японії «Кавакадзе». Договір був підписаний 7 жовтня 1915 року. Корабель був спущений на воду 27 вересня 1916 року, вступив у стрій 23 грудня того ж року. Спочатку його планувалось назвати «Інтрепідо», але 25 вересня він був перейменований на «Аудаче», на честь корабля, який загинув 30 серпня.

Спеціалістами фірми «Ярроу» були розроблені кораблі на базі есмінця «Файрдраке» типу «Акерон», побудованого на фірмі для британського флоту. Але в конструкцію внесли низку суттєвих змін. Корпус виготовлявся зі сталі високого опру і був розділений 19 поперечними перебірками, 12 з яких доходили до верхньої палуби. Поздовжні перебірки були лише у носовій та кормовій частинах, де розміщувались цистерни для рідкого палива.

Однією з важливих вимог замовника була велика дальність плавання. Але парові турбіни з безпосереднім приводом були неекономічні на малих оборотах, тому планувалось зробити силову установку комбінованою: парові турбіни для високих швидкостей і парові турбіни для економного ходу. У цей час стало відомо, що для цієї ж мети на одному з есмінців, який будувала фірма «Thornycroft», збираються встановити дизель. Тому на есмінцях типу «Уракадзе» також було вирішено встановити комбіновану дизель-парову силову установку. Дизелі та гідравлічні муфти мала постачати німецька фірма «Вулкан». Але з початком Першої світової війни отримати дизелі та гідравлічні муфти було неможливо, тому від встановлення дизелів відмовились, віддавши це місце для додаткового запасу палива.

Артилерійське озброєння складалось з однієї 120-мм гармати «QF 12» та чотирьох 76,2-мм гармат «QF 4.7». Торпедне озброєння складалось з двох спарених 533-мм торпедних апаратів, розміщених уздовж бортів.

Після прибуття корабля в Італію на «Аудаче» озброєння було замінене відповідно до стандартів італійського флоту. На есмінці було встановлено сім 102-мм гармат «102/35 Mod. 1914». Крім того, були встановлені дві 40-мм гармати «Vickers QF 2 pounder Mark II» і два 6,5-мм кулемети. Торпедні апарати замінили на 450-міліметрові.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ескадрені міноносці типу «Уракадзе»

• Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)
• Патянин С. В. Эскадренный миноносец «Аудаче» // Морская кампания: журнал. — 2009. — № 2 (23).(рос.)