Етнічна еліта

Етнічна еліта — частина етнічної групи, яка взяла на себе роль її лідера і політичного керівника. На різних етапах історичного розвитку і залежно від умов, що склалися, роль етнічних лідерів або т. зв. «політичних антрепренерів етнічності» брали на себе аристократія, шляхта, духовенство, купецтво і т. д. З початком модернізації найчастіше етнічна еліта складається з прошарків, який за своїм майновим станом і соціальним статусом належать до середнього класу. Як правило, це середні торговці та підприємці, а також так звані «інтелектуали» — технократи, менеджери, інженери, люди вільних професій, інтелігенція тощо. Особливе місце серед етнічної еліти посідає гуманітарна інтелігенція^[1]. Хоча їй відводиться, як правило, роль «звичайної піхоти етнічного відродження», але саме цей соціальний прошарок найбільш спроможний збудити етнополітичну активність «своєї» групи шляхом апеляції до історичної пам'яті, національних почуттів^[2], формуючи відповідну морально-психологічну атмосферу. Найбільшого успіху етнічна еліта досягає тоді, коли відбувається узгодження поглядів та дій між її основними групами — гуманітарною інтелігенцією та інтелектуалами, зайнятими у сфері матеріального виробництва.

В Україні роль етнічної еліти в різні часи виконували ті соціальні верстви, чиї матеріальні і соціальні інтереси збігалися з настроями мас. У середньовіччі ними були духовенство, козацтво, частина дрібної і середньої шляхти, згуртоване у братства міщанство. В новий час етнічна еліта складалася переважно з гуманітарної інтелігенції^[3] різночинного походження. В радянські часи крім формальної етнічної еліти, яка належала до комуністичної партійно-господарської номенклатури, утворилася неформальна етнічна еліта з представників переважно гуманітарної інтелігенції^[1]. Наприкінці 1980 — на початку 1990-х рр. тимчасовий ситуативний збіг інтересів цих груп дав можливість об'єднати українське суспільство під гаслом унезалежнення країни і створення власної самостійної держави. Однак протиріччя між обома групами етнічної еліти у баченні змісту Української держави спричинив розпад короткочасного союзу між ними.