Еґберт I (король Берніції)
 Еґберт I (Екгберт I; дав.-англ. Ecgberht I, англ. Egberht I; помер у 873) —король Берніції (867—872). БіографіяНайбільш докладні свідчення про Еґберта I містяться в працях автора XII століття Симеона Даремського[3]. Згідно з «Церковною історією Англії» Симеона Даремского, перша згадка про Еґберта I відноситься приблизно до середини 860-х років, коли той був одним з наближених до англосаксонських правителів Нортумбрії. Ймовірно, Еґберт належав до вищих верств нортумбрійскої знаті. Можливо, він був етелінгом[4][5]. У той час Нортумбрія часто піддавалася нападам скандинавських вікінгів. В ході одного з таких нападів, що здійснений Великою язичницькою армією на чолі з Іваром Безкостим і Хальфданом, 21 березня 867 року в битві під стінами Йорка загинули два нортумбрійскі королі, Елла II і Осберт. Після загибелі цих монархів Нортумбрія потрапила під контроль скандинавів. Ті, бажаючи зміцнити владу над завойованими землями, поклали на престол свого ставленика. Їх вибір з невідомих причин впав на Еґберта, якому було довірено управління територією Нортумбрійского королівства на північ від річки Тайн, в той час як більш південні землі з містом Йорк залишилися під владою данів[3][4][6][7][8][9]. Про правління Еґберта I відомостей майже не збереглося. За свідченням Симеона Даремського, цей монарх був у всьому слухняний волі вікінгів. Така покірність Еґберта викликала сильне невдоволення серед його підданих. В результаті в 872 році в Нортумбрії відбулося повстання, очолене Ріксігом, можливо, родичем попередніх нортумбрійських королів. Еґберт та архієпископ Йоркський Вульфгер, що підтримував правителя, були змушені покинути королівство[3][4][7][8][10]. Втікачі знайшли притулок при дворі короля Мерсії Бурґреда. Однак якщо Вульфгер все ж зумів пізніше повернутися у Йорк, то Еґберт так і помер вигнанцем у 873 році. Після його смерті влада над англосаксонською частиною Нортумбрії остаточно перейшла до Ріксіга[3][4][6][8][9]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
