Жаботинський Володимир ЄвгеновичВолоди́мир (Зеєв) Євге́нович Жаботи́нський (івр. וולאדימיר (זאב וואלף) יעווגעניעוויטש זאבאטינסקי; 2 (14) жовтня 1880[3], Одеса, — 4 серпня 1940, Нью-Йорк) — єврейський письменник і публіцист, один із лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та її збройних сил (Гаґана). Освіта та ранні рокиЖаботинський здобув вищу освіту та завдяки літературному даруванню і лінгвістичним здібностям уже у віці 18 років став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» і «Одеські новини» — спочатку в Берні, а потім в Римі. Після перебування за кордоном став членом редакції і провідним фейлетоністом газети «Одеські новини». Написані ним в цей період драми ставив Одеський міський театр, а поема «Бідна Шарлотта»[4] (про вбивцю французького революціонера Марата Шарлотту Корде) отримала високу оцінку критиків. Єврейські погроми в Росії 1903—1905 років привели Жаботинського до руху сіоністів: він вступає в єврейську самооборону, збирає гроші для купівлі зброї. Вивчивши іврит, Жаботинський 1904 року переклав російською мовою «Оповідь про погром»[5] Х. Н. Бяліка. У 1903 році Жаботинський переїхав до Петербурга, де став членом редакції журналу «Єврейське життя», а пізніше — журналу «Світанок». Жаботинський брав активну участь у створенні Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії (1905) і розробці Гельсингфорсської програми (1906). Часи Першої світової війни На початку Першої світової війни Жаботинський виїхав до Західної Європи як кореспондент московської газети «Русскія Вѣдомости»[ru]. Після вступу Туреччини до війни на стороні Німеччини (жовтень 1914 р.) він почав кампанію за створення єврейської національної військової частини у складі сил союзників. У 1917 р. уряд Англії дав згоду на такі бойові частині в рамках британських збройних сил. Жаботинський вступає рядовим в Єврейський легіон, проходить курс сержантів, а пізніше одержує офіцерське звання. Проте війна закінчилася до того, як єврейські батальйони, за винятком першого, у якому він служив, взяли участь в боях. Ідеолог ревізіонізмуПісля світової війни Жаботинський оселився в Палестині. Після розпуску легіону він організував з його колишніх бійців перші загони самооборони, які під час арабських безладів 1920 р. намагалися прорватися в Старе місто Єрусалиму для захисту єврейського населення. За цю акцію військовий суд засудив Жаботинського до 15 років каторжних робіт, проте бурхливі протести в Палестині, Англії і Америці змусили англійські власті спочатку пом'якшити, а потім і зовсім відмінити вирок. На 12-му Сіоністському конгресі (вересень 1921 р., Карлсбад) В. Жаботинський знов вибраний у виконавчий комітет Всесвітньої сіоністської організації, в 1923–1924 рр. об'їхав з лекціями багато країн Європи. Але дуже швидко у нього виникають ідейні розбіжності з більшістю, включаючи лідера організації Вейцмана. Вони стосувалися наступних пунктів: прихильники Вейцмана вважали, що декларація Бальфура дала всі необхідні політичні гарантії, і справа сіоністів полягає відтепер в сільськогосподарській колонізації Палестини та створенні базису для «національного вогнища» — Жаботинський вимагав посилення в діяльності сіоністів політичного елементу та гарантій єврейської державності «на обох берегах Йордану». Прихильники Вейцмана в своїй зовнішньополітичній діяльності розраховували виключно на дипломатичні методи — Жаботинський наполягав на силовому тиску як на мандатні влади, так і на палестинських арабів. Жаботинський також різко виступав проти панівних у сіоністському русі соціалістичних ідей, вказуючи, що класова боротьба підриває необхідну євреям національну єдність; він висунув гасло «лише один прапор» та порівнював поєднання соціалізму та сіонізму з поклонінням двом богам одразу. Жаботинський проголосив необхідність ревізії традиційного сіонізму, звідки походить назва очолюваного ним течії: ревізіонізм. У відношенні арабського питання Жаботинський та ревізіоністи, на противагу Вейцману, що схилявся до дипломатичних методів, і особливо на противагу арабофільській течії в сіонізмі, виступали за необхідність розвитку єврейських воєнізованих структур та жорсткого силового тиску на арабів, щоб змусити їх примиритися зі створенням єврейської держави в Палестині. Мирним же шляхом, згідно з поглядами Жаботинського, араби з природного патріотизму не готові допустити здійснення сіоністської ідеї в жодній формі. На думку Жаботинського, боротьба з арабами не суперечить вимогам моралі, оскільки араби мають безліч країн та держав, євреї ж народ без країни та національної держави — отже, створення єврейської держави в Палестині справедливе незалежно від того, вигідно чи невигідно здійснення цієї справедливості арабам. При цьому Жаботинський виступав за надання арабам повної рівноправності, але як національній меншині в єврейській державі та після того, як вони погодяться з фактом існування цієї держави. Цю програму Жаботинський виклав у своїх, що стали знаменитими, статтях «Щодо залізної стіни» та «Етика залізної стіни» (1924). Через радикальний націоналізм, антисоціалізм та ставку на силу опоненти звинувачували Жаботинського у фашизмі (цікаво, що «єврейським фашистом» називав Жаботинського, у вигляді компліменту, і сам Беніто Муссоліні[6] та навіть розраховував на його допомогу в поширенні ідей фашизму[7]). Ліві сіоністи дали Жаботинському прізвисько «дуче» та «Володимир Гітлер» (вираз Бен-Гуріона[8]). Профашистські тенденції дійсно іноді виявлялися в ревізіоністському русі, але сам Жаботинський був їх принциповим противником. Він писав шанувальникам фашизму: «Такий підхід виходить за всякі рамки допустимої романтики. Я вважаю вашу святу одержимість помилкою, бо вона руйнує те, що дорого мені… ревізіоністський рух заснований на демократичних цінностях XIX століття, і він може вважати своїми лише тих, хто керується цими цінностями та моральним законом»[9].   1923 року Жаботинський вийшов із правління Всесвітньої сіоністської організації на знак протесту проти прийняття нею «Білої книги» В. Черчілля, що констатувала неможливість перетворення Палестини в мононаціональну єврейську країну. Того ж року виникає гурток його прихильників, що згуртувались навколо редакції очолюваного Жаботинським тижневика «Світанок»; 1925 року коло його прихильників організаційно оформилось в Союз сіоністів-ревізіоністів зі штаб-квартирою в Парижі. На 15-му конгресі Всесвітньої сіоністської організації фракція ревізіоністів запропонувала оголосити створення єврейської держави офіційною метою руху, але не отримала підтримки. 1928 року в Лондоні за активної участі Жаботинського була створена «Ліга боротьби за сьомий домініон» (з євреїв та англійців, що співчували сіонізму), яка висувала програмою перетворення Палестини в британський домініон. 1931 року ревізіоністи, яким була влаштована обструкція на 17-му сіоністському конгресі, покинули конгрес та оголосили, що залишають за собою право не виконувати рішення керівництва сіоністської федерації; 1933 року Жаботинський, апелюючи до партійних мас, всупереч волі керівництва ревізіоністів, домагається виходу Союзу сіоністів-ревізіоністів зі Всесвітньої сіоністської організації. Спроба примирення між Жаботинським та Бен-Гуріоном (як представником лівих сіоністів), розпочата за посередництва Петра Рутенберга (колишнього російського есера, співучасника вбивства Георгія Гапона, з 1920-х років — промисловця та керівника «Хагани» у Палестині), не зустріла підтримки серед лівих сіоністів та провалилася. Остаточно розкол у сіоністському русі оформився 1935 року з утворенням «Нової сіоністської організації» під головуванням Жаботинського, з такою програмою:
З ревізіоністського руху, створеного Жаботинським, вийшли сучасні ізраїльські «праві», які представлені блоком «Лікуд» і з 1970-х років відіграють значну роль у політичному житті Ізраїлю. З приходом до влади в Німеччині Гітлера (1933) Жаботинський закликав до організації всесвітнього бойкоту німецьких товарів і виступив проти угоди Єврейського агентства з німецьким урядом про передачу до Палестини майна німецьких євреїв, які відправлялися туди. На Віденському конгресі у вересні 1935 р. виникла Нова сіоністська організація, президентом якої став Жаботинський. Виконавчий комітет цієї організації перебував у Лондоні, і Жаботинський 1936 року поселився там. Він публікував різними мовами роботи з проблем єврейства і сіоністського руху, статті і фейлетони на загальні теми, перекладав на іврит твори класиків європейської і американської літератури. Тоді ж написав (російською) два романи: «Самсон Назорей» (1926) і «П'ятеро» (1936). Продовження літературної діяльності З 1923 року — редактор відновленого тижневика «Світанок», що виходив у Берліні, потім в Парижі. Крім публіцистичних текстів, публікує романи (під колишнім псевдонімом Altalena). Історичний роман «Самсон Назорей» [Архівовано 19 березня 2013 у Wayback Machine.] (Окреме видання: Берлін, 1927) дія якого відноситься до біблійних часів, описує ідеальний з точки зору Жаботинського тип життєво активного, сміливого та войовничого єврея. Автобіографічний роман «П'ятеро» (1936) російською мовою зображує трагічну долю асимільованої єврейської родини в Одесі епохи 1905 року — один з найкращих прозових творів 1930-х років, однак майже не привернув увагу критики, але перевиданий в Росії та Білорусі в 2000-х роках. У 2011 книгу видано в Україні видавництвом Фоліо.[11] Видано мемуари «Повість моїх днів» [Архівовано 24 грудня 2012 у Wayback Machine.] (на івриті, рос. переклад 1985). Переїзд до США та смертьПісля початку Другої світової війни Жаботинський у лютому 1940 року виїхав у США, де розпочав переговори про створення єврейської армії для спільної з західними країнами боротьби проти нацизму. 4 серпня 1940 року Жаботинський помер від серцевого нападу в таборі Бетара біля Нью-Йорка. У написаному ним у листопаді 1935 року заповіті Жаботинський просив поховати його там, де його застигне смерть, і перевезти його прах в Ерец-Ісраель тільки згідно з ухвалою уряду єврейської держави, в швидкому створенні якої він був упевнений. Проте лише 1964 року за ухвалою уряду, очолюваного Л. Ешколом, останки Жаботинського і його дружини Іоанни (1884—1949) перевезли до Ізраїлю та поховали на горі Герцля в Єрусалимі. Цитати
Опубліковані праці
Романи та повісті
Українські видання
Пам'ятьУ Тель-Авіві є Інститут Жаботинського, що займається увічненням його пам'яті та спадщини. У тій же будівлі по вулиці короля Георга (Будинок Жаботинського) знаходиться штаб-квартира партії «Лікуд». Іменем Жаботинського названі вулиці в багатьох містах Ізраїлю, в тому числі дорога № 481 з Петах-Тікви в Тель-Авів. Іменем Жаботинського названа вулиця у Києві.  Прах Зеєва Жаботинського перепохований в Єрусалимі на горі Герцля 1964 року за рішенням уряду Держави Ізраїль — як це вимагав сам Жаботинський у своєму заповіті від 1935 року[13]. Публіцистика В. Жаботинського
Див. такожДжерела
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жаботинський Володимир Євгенович
|
|||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
