Жайворонок Владислав Олександрович

Жайворонок Владислав Олександрович
Народження	Берислав
Країна	Україна

Владислав Олександрович Жайворонок — український військовослужбовець, боєць «Азову», позивний «Вікіпедія», учасник оборони Маріуполя. Після поранення потрапив у полон, був звільнений у рамках обміну. Пілот коптерів.

Владислав Жайворонок народився в Бериславі на Херсонщині, у віці 16 років переїхав до Одеси, де вступив на радіотехнічний факультет Політехнічного інституту^[1]. Хотів стати оператором дронів, відкрив невелику майстерню, де займався ремонтом електроніки^[2]. Інформація про раннє життя Владислава Жайворонка обмежена^[1]. Після університету переїхав до Маріуполя, мріявши потрапити до полку «Азов», де на той час служив його товариш^[2].

У 2018 році приєднався до полку «Азов» у віці 26 років^[3]. За його словами, усвідомлення потенційної загрози повноцінної війни спонукало його стати військовослужбовцем, щоб не залишатися цивільним у разі ескалації конфлікту^[1]. Військова частина Владислава базувалася в Маріуполі, де він жив і проходив бойові навчання^[4].

Під час російського вторгнення брав участь в обороні Маріуполя, зокрема на території металургійного комбінату «Азовсталь»^[5]. Вночі проти 16 травня 2022 року, під час боїв, отримав поранення внаслідок розриву протитанкової керованої ракети поблизу його з побратимами, що евакуювали пораненого захисника^[2]. Через наслідки травми ногу було ампутовано^[4].

	Біля мене вибухнула протитанкова ракета, якою намагалися вбити хлопців з нашої групи. Вбити тоді їм не вдалось нікого, але я отримав важкі уламкові поранення руки та втратив нижню ліву кінцівку – в документах написали: верхню третину стегна. Найсерйозніша для мене втрата – це зір одного ока
— Владислав Жайворонок, [3]

16 травня 2022 року, за наказом командування Сил оборони України, Владислав із іншими оборонцями «Азовсталі», вийшов у полон^[6][7].

Владислав провів у полоні півтора місяця в лікарні в окупованому Донецьку. За словами Владислава, лікування було вкрай формальним, там ставили на меті не вилікувати полонених, а не допустити їхньої смерті. 29 червня 2022 року його звільнили в рамках обміну полоненими^[8]. Після звільнення зазначав, що Міжнародний комітет Червоного Хреста не забезпечував належного нагляду за дотриманням прав полонених^[6][9].

Після звільнення приїхав до Запоріжжя, де проходив реабілітацію, згодом його направили до Києва, де провели реконструкцію в Інституті мікрохірургії ока^[10]. У 2023 році прибув до США, де волонтери організації Відродження Захисників України організували для нього протезування у штаті Флорида^[11]. Працює в КМДА, вступив на навчання до університету^[4].

Вікторія — наречена, що дочекалася на Владислава з полону. Після звільнення, Владислав та Вікторія заручилися^[3].