Жеребецький Тарас Петрович

Тарас Жеребецький
Жеребецький Тарас Петрович
Тарас Жеребецький; Жеребецький Тарас Петрович
Старший сержант
	командир відділення вогневої підтримки
Загальна інформація
Народження	7 вересня 1987; Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	18 липня 2022 (34 роки); Спірне, Соледарська міська громада, Бахмутський район, Донецька область, Україна ; (загинув у бою, підірвався на міні)
Поховання	Личаківський військовий цвинтар
Alma Mater	Українська академія друкарства
Псевдо	«Бармен»
Військова служба
Роки служби	2014, 2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Десантні війська
Формування	80 ОДШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

Тара́с Петро́вич Жеребе́цький (7 вересня 1987, м. Червоноград — 18 липня 2022, Спірне, Донецька область) — український військовик, сержант медичної роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Учасник російсько-української війни, який загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Життєпис

Народився 7 вересня 1987 в місті Червоноград, Львівська область. Проживав у Львові. Навчався в Українській академії друкарства. З юних років працював у сфері обслуговування барменом, звідки й дістав свій позивний.

Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.

У 2014 році брав участь в АТО — в обороні Луганського аеропорту. Після демобілізації пішов працювати інженером на завод Fujikura. Останні роки був депутатом Львівської районної ради й головою фракції «Європейська солідарність».

Після повномасштабного вторгнення російських окупантів 24 лютого 2022 року Тарас знову взяв до рук зброю і долучився до ЗСУ. Воював у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був командиром відділення вогневої підтримки.

Нагороди

За свою службу воїн нагороджений такими відзнаками: «За оборону Луганського аеропорту», «За захист Батьківщини», «За участь в АТО», орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2022) та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)^[1].

Загибель

Загинув поблизу селища Спірне Бахмутського району Донеччини. Рятуючи поранених побратимів з-під ворожих обстрілів, підірвався на міні^[2]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)^[3]. Залишилися дружина, син і донька.