Житомирська установа виконання покарань (№ 8)
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Zhytomyr Prison Житомирська установа виконання покарань (№ 8) — пенітенціарна установа максимального рівня безпеки з плановим наповненням 1323 осіб. У ній відбувають покарання засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, а також особи, переведені з колоній середнього рівня безпеки за допущені злісні порушення режиму тримання, засуджені до довічного позбавлення волі. При установі функціонує арештний дім (утримується в середньому до 35 засуджених). Установа виконує також функції слідчого ізолятора, планове наповнення якого до 800 осіб. ІсторіяУ цій частині Житомира наприкінці XIX — початку XX ст. діяв іподром, з поля якого також здійснювалися демонстраційні польоти піонерів авіації. Будівництво установи почалося в 1907 році. Місце для неї було вибрано в болотистій місцевості на околиці міста, щоб ті, хто замислили втечу, не могли зробити підкопи. Для утримання будівлі на хиткому ґрунті її зводили на опорних палях з мореного дуба. Як і більшість казенних установ дореволюційного часу, в'язниця будувалася за так званим Катерининським проектом[1] — у плані вона виглядає як літера «Е». Втім, після подальших перебудов, вигляд зверху скоріше став нагадувати літеру «Ж». Установа побудована в 1914 році та виконувала функції тюрми. Тримання спецконтингенту було одиночне і групове. В режимному корпусі установи нараховувалось 229 камер, які були призначені для відбування тюремного ув'язнення і тримання пересильних. За час існування установа підпорядковувалась різним державним відомствам, а саме: НКВС СРСР, МДБ СРСР, МВС СРСР, Державному департаменту України з питань виконання покарань, ДПтС, ДКВС[2][3]. Раніше (максимум до 1997 року) на території тюрми виконувалися смертні вироки[4]. Корпус в'язниці є пам'яткою архітектури місцевого значення (розпорядження голови ОДА від 18.02.2000 № 76)[5]. УстрійУстанова займає площу в 3,69 гектара і розділена на дві зони: робочу і житлову. У житловій знаходяться СІЗО, арештний будинок, камери, карцер та інші приміщення. Двір для прогулянок приблизно у 20 м². Підприємство установи виготовляє тротуарну плитку, секції залізобетонного паркану, залізобетонні люки для облаштування водогінних та каналізаційних колодязів на тротуарах, інші металеві вироби. Установа співпрацює з 18-ма підприємствами. Для проведення психокорекційної роботи, надання психологічної допомоги спецконтингенту функціонує кімната психоемоційного розвантаження. Також діє загальноосвітній навчальний заклад для засуджених та неповнолітніх заарештованих. Є молитовня для православних, інтернет-клас, лазня, крамниця, власна телевізійна студія, бібліотека, кімнати тривалих побачень[2][3]. Стан на 2020 рікВсього в установі утримуюються 833 особи[6]. З 1513 осіб, які відбувають довічний термін в Україні, 162 містяться в режимному корпусі Житомирської установи виконання покарань. Більшість в'язнів живуть по двоє в камерах площею менше 8 м², що не відповідає мінімальним стандартам. Персонал установи нараховує 330 чоловік. Будівля знаходиться в аварійному стані (нижній поверх підтоплений). З шести робочих приміщень, кожне з яких розраховане на 10 чоловік, реально обладнане лише одне[4]. КерівництвоНачальник установи — начальник арештного дому — Квасний Андрій Вікторович. Перший заступник — Василенко Олег Леонідович. Заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи — Габітов Анатолій Йосипович[2]. Інші факти«Вісімка» неофіційно вважається «червоною» зоною, тобто всі питання або проблеми ув'язнених тут вирішує адміністрація, і саме вона (а не злодії в законі) користується найвищим авторитетом. Протягом всього часу існування цієї тюрми не зафіксовано жодного успішного випадку втечі в'язнів. Тут трималися до своєї смерті відомі маніяки-вбивці Анатолій Онопрієнко (1999—2013) та Сергій Ткач (2008—2018)[4]. Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
