Жолдак Андрій Валерійович

Жолдак Андрій Валерійович
Народився	3 листопада 1962(1962-11-03) (62 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	театральний режисер, сценограф
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва
Роки активності	1989 — тепер. час
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

Андрій Валерійович Жолдак (нар. 3 листопада 1962, м. Київ) — український театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Лауреат низки відзнак міжнародних театральних фестивалів, а також премії ЮНЕСКО (2004). Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009)^[1]. З 2006 року проживає у Німеччині.

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Свою першу режисерську освіту Андрій отримав у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого (1986). У 1989 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва в Москві (курс А. Васильєва). Ставив спектаклі в Київському національному театрі ім. І.Франка, театрі «Балтійський дім», театрі Раду Верстата (м. Сибіу, Румунія), театрі «Фольксбюне» (м. Берлін), Люцернському театрі опери й драми. У 2002—2005 роках — художній керівник Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Належить до найбільш знаних у світі діячів українського драматичного театру. Широко використовує прийоми сучасного, зокрема аванґардного театру, через що зажив слави невтомного експериментатора.^[2]. Прагне до естетичної провокації, аби розбурхати свідомість і уяву глядача. Деякі його вистави тривають 4-5 годин і є випробуванням для акторів, яких він садить у клітки, змушує бігати голими на сцені й виставляти на показ усе, що є гарного й поганого в людській природі.^[2]. На думку Андрія Жолдака, театр жорстокості, театр шоку є театром майбутнього. Цю думку режисер мотивує так:

"Треба розуміти, що сьогодні глядач, особливо західний глядач, існує в пластиковому, комфортному світі, якість життя настільки висока в усьому, що люди постійно існують наче під лампою, яка їх зігріває. Тому у них і популярний жорсткий радикальний театр."[3]

Андрій Жолдак переконаний, що Україні потрібна «культурна Аль-Каїда»^[4], тобто оновлення культурного процесу новими ідеями та проєктами, які не залишать поза увагою не лише масового читача, а й державників та політиків^[5].

Був одружений із Вікторією Спесивцевою, син драматурга Валерія Жолдака^[6], двоюрідний племінник Богдана Жолдака.

З боку матері, Тобілевич Лесі Назарівни, походить зі знаменитої династії Тобілевичів-Тарковських, тому Андрій узяв псевдонім Тобілевич ІУ, онук Назара Юрійовича Тобілевича (1909-2001), праправнук українського драматурга Івана Карпенка-Карого^[7] та Надії Тарковської, внучатий племінник Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Садовської-Барілотті, Олександра, Арсенія та Андрія Тарковських.

Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка^[8]

• 2002 — «Гамлет. Сни»
• 2003 — «Один день Івана Денисовича»
• 2003 — «Місяць кохання»
• 2004 — «Гольдоні. Венеція»
• 2005 — «Ромео і Джульєтта. Фрагмент»

Різні театри

• 1995 — «Не боюсь сірого вовка» за п'єсою «Хто боїться Вірджинії Вульф?» Едварда Олбі
• 2005 — «Медея в місті»
• 2007 — «Життя з ідіотом»
• 2008 — «Войцек»
• 2008, 29 листопада — «Ленін Love. Сталін Love.» Андрія Жолдака за мотивами роману «Жовтий князь» Василя Барки

• 2004 — Лауреат премії ЮНЕСКО в галузі виконавських мистецтв^[9]
• 2009 — Орденом «За заслуги» III ступеня (за здійснення мистецьких проектів на вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні  — вистава «Ленін Love. Сталін Love.»^[10]

• С. Г. Васильєв. Жолдак Андрій Валерійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.

• Театр жорстокості // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 463-464.
• Євгеній Онєгін. Нова версія від українського режисера [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.].
• Свобода Жолдак Театр [Архівовано 17 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Хутір Надія - колиска театру корифеїв [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
• «Долі нащадків І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича)» [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
• Наталія Гарбар. До реконструкції родоводу Тобілевичів (стор. 28-35) [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]