Жорж-Емманюель Клансьє

Жорж-Емманюель Клансьє
фр. Georges-Emmanuel Clancier[1]
Псевдонім	Pierre Bessière[2]
Народився	3 травня 1914(1914-05-03)[1][3][…]  Лімож[1][4]
Помер	4 липня 2018(2018-07-04)[5][1][…] (104 роки)  XVI округ Парижа, Париж, Франція[4]  ·пневмонія
Поховання	цвинтар Монпарнас
Країна	Франція[1]
Діяльність	поет, прозаїк-романіст, новеліст, прозаїк, літературний критик
Сфера роботи	творче та професійне письмоd[6], поезія[6] і літературна критика[6]
Заклад	Les Cahiers du Sudd[7], Fontaine[d][7] і Radiodiffusion-Télévision Françaised[7]
Знання мов	французька[2][8]
Magnum opus	Q3225147? і L'Éternité plus un jourd
У шлюбі з	Anne Clancierd[9]
Діти	Sylvestre Clancierd
Автограф
Нагороди	Prix Goncourt de la Poésied (1992) Велика літературна премія Французької академії (1971) Grand prix de littérature de la SGDLd (1996) Премія книгарівd (1970) Prix Antonin-Artaudd (1957)
Жорж-Емманюель Клансьє у Вікісховищі

Жорж-Емманюель Клансьє (фр. Georges-Emmanuel Clancier; нар. 3 травня 1914, Лімож — пом. 4 липня 2018, Париж) — французький поет, прозаїк і радіожурналіст.

Жорж-Емманюель Клансьє відвідував середню школу в Ліможі, де був учнем Жана Іпполіта. Він вивчав філологію в Пуатьє та Тулузі, з 1937 року писав романи та вірші, а з 1941 року працював співробітником журналу Fontaine, заснованого Максом-Полем Фуше. Після війни він працював радіорепортером і став програмним продюсером в Управлінні французького радіомовлення і телебачення. У 1945 році разом з Рене Ружері (1926—2010) і Робером Маргерітом (1910—1988) заснував журнал Centres. За своє довге життя (першу третину якого він зробив темою багатотомної автобіографії) він опублікував численні романи, оповідання, вірші та літературну критику. З 1976 по 1979 рік був президентом французького ПЕН-клубу. У 1971 році він отримав Велику премію з літератури Французької академії, а в 1996 році — Велику премію з літератури Літературного товариства (SGDL). У 1992 році отримав Гонкурівську премію за поезію. Його найвідоміший роман — Чорний біль. Основна частина його творів присвячена лімузенському походження та власному дитинству.

Був одружений з психоаналітикинею Анною Клансьє (1913—2014). Помер у 2018 році у віці 104 років.

• Le paysan céleste suivi de Notre part d'or et d'ombre. Poèmes 1950—2000. Gallimard, Paris 2008. (Vorwort von André Dhôtel)
• Vive fut l'aventure. Poèmes. Gallimard, Paris 2008.
• Au secret de la source et de la foudre. Gallimard, Paris 2018. (1960—1980)

• Le Pain noir. 1956. Grand Prix du roman de la Société des gens de lettres en 1957.
• La fabrique du roi. 1957.
• Les drapeaux de la ville. Laffont 1959.
• La dernière saison. 1961.
• Les incertains. Seghers 1965. Laffont 1970.
• L’éternité plus un jour. Laffont 1969. J'au lu 1978. Laffont 1985. Table ronde 2005

• Arlette Albert-Birot, Michel Décaudin (Hrsg.): Georges Emmanuel Clancier, passager du siècle. Actes du Colloque de Cerisy. 24.–31. August 2001. PULIM, Limoges 2003.
• Max Alhau, Marie-Claire Bancquart: Georges-Emmanuel Clancier. Inédits. Autres temps, Marseille 1998.
• Jeanne-Marie Baude: Georges-Emmanuel Clancier. De la terre natale aux terres d’écriture. PULIM, Limoges 2001.
• Thomas Bauer (Hrsg.): Le Limousin et ses horizons dans l'oeuvre de Georges-Emmanuel Clancier. Presses universitaires de Bordeaux, Bordeaux 2013.
• Michel-Georges Bernard: G. E. Clancier. Seghers, Paris 1967.
• Winfried Engler: Lexikon der französischen Literatur. Komet, Köln 1994, S. 226.
• Claude Lorin: Clancier. Les mystères d'un poète centenaire. L'Harmattan, Paris 2013.
• Bernard Valette: CLANCIER Georges Emmanuel. In: Jean-Pierre de Beaumarchais, Daniel Couty und Alain Rey (Hrsg.): Dictionnaire des littératures de langue française. A–F. Bordas, Paris 1984, S. 469.

• Жорж-Емманюель Клансьє у банку даних Національної бібліотеки Франції.
• Власні твори та література про: Жорж-Емманюель Клансьє в каталозі SUDOC (Університетська система документації)