Жуль Амеде Барбе д'Оревільї

Жуль Амеде Барбе д'Оревільї
Жуль Амеде Барбе д'Оревільї
фр. Jules Barbey d'Aurevilly
Ім'я при народженні	фр. Jules Amédée Barbey
Народився	2 листопада 1808[…] ; Сен-Совер-ле-Віконт, Нижня Нормандія, Перша французька імперія
Помер	23 квітня 1889[…] (80 років) ; VII округ Парижа, Париж
Поховання	Château de Saint-Sauveur-le-Vicomted
Країна	Франція
Діяльність	журналіст, есеїст, прозаїк-романіст, поет, літературний критик, письменник, історик
Alma mater	Колеж Станіслава в Парижі і Університет Кан-Нормандія
Знання мов	французька
Мова творів	французька
Magnum opus	Les Diaboliquesd, Une vieille maîtressed, The Bewitchedd і The Story Without a Named
Конфесія	католицька церква
Батько	Théophile Barbey d'Aurevillyd
Родичі	Edelestand du Mérild
Брати, сестри	Léon Barbey d'Aurevillyd
Автограф
	Жуль Амеде Барбе д'Оревільї у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

Жуль Амеде Барбе д'Оревільї (фр. Jules Amédée Barbey d'Aurevilly; 2 листопада 1808, Сен-Совер-ле-Віконт, департамент Манш — 23 квітня 1889, Париж) — французький письменник і публіцист.

Біографія

Народився і виріс в Нормандії. Батько з селянського роду, 1765 року він купив собі дворянство. Мати походила зі старої нормандської аристократії. Виховувався в католицькому дусі. Окрім Жуля в родині було ще троє молодших синів. Навчався в колежі в містечку Валонь. З 1818 року жив у свого дядька. Дядько, на відміну від батьків, мав ліберальні погляди й сприяв інтелектуальній та моральній емансипації Жуля Барбе д'Оревільї. 1823 року Жуль написав свій перший літературний твір — елегію «Героям Фермопіл», яка згодом була опублікована^[5].

В Парижі вивчав право, 1832 року захистив дисертацію. З 1833 року остаточно влаштувався в Парижі, вів життя денді, зловживав алкоголем і наркотиками. 1846 року пережив релігійну кризу, повернувся до католицизму. Співпрацював у щоденній газеті «Конститюсьоннель», публікував політичні фейлетони, поділяв монархічні погляди, присвятив велике есе Жозефу де Местру. Паралельно вів хроніку моди.

1857 року Барбе д'оревільї активно підтримав Бодлера, коли тому загрожував суд за звинуваченням в образі суспільної моральності; 1874 року, після виходу в світ збірки «Диявольські новели», подібний процес погрожував йому самому. При облозі Парижа під час франко-прусської війни записався в Національну гвардію.

Останні роки життя провів на самоті, у вузькому колі близьких йому людей: Леона Блуа, Поля Бурже, Гюїсманса, Рашильд.

Помер 1889 року в Парижі. Був похований на цвинтарі Монпарнас, 1926 року прах було перенесено в замок Сен-Совер-ле-Віконт.

Переклади українською

Чортовиння. Переклала Євгенія Рудинська. Київ, Сяйво, 1929.

Кармазинова завіска. Львів, газета Діло, з 14 січня 1934.^[6]

Твори

Романи

Une vieille maîtresse, 1851
L'Ensorcelée95, 1852
Le Chevalier Des Touches, Paris, Alphonse Lemerre, 1879
Un prêtre marié, 1865
Une histoire sans nom, 1882
Ce qui ne meurt pas, 1884

Новели

Le Cachet d'onyx, composé en 1831
Léa, 1832
L'Amour impossible, 1841
La Bague d'Annibal, 1842
Le Dessous de cartes d'une partie de whist, 1850
Le Plus Bel Amour de Don Juan, 1867
Une page d'histoire, 1882
Les Diaboliques, 1874 (збірка новел)

Поезія

Ode aux héros des Thermopyles, 1825
Poussières, 1854
Amaïdée, 1889
Rythmes oubliés, 1897

Есе і літературна критика

Du Dandysme et de Georges Brummel, 1845
Les Prophètes du passé, 1851
Les Œuvres et les hommes 1860—1909
Les Quarante Médaillons de l'Académie, 1864 ; texte sur wikisource
Les Ridicules du temps, 1883
Pensées détachées, Fragments sur les femmes, 1889
Polémiques d'hier, 1889
Dernières Polémiques, 1891
Goethe et Diderot, 1913

Мемуари, листування

Correspondance générale (1824—1888), 9 volumes de 1980 à 1989
Memoranda, Journal intime 1836—1864
Disjecta membra (cahier de notes) La Connaissance 1925.
Omnia (cahier de notes) Grasset 2008.

Література

Catherine Boschian-Campaner, Barbey d'Aurevilly, Seguier, 1989, 223 p.
Jean-Marie Jeanton Lamarche, Pour un portrait de Jules-Amédée Barbey d'Aurevilly: regards sur l'ensemble de son œuvre, témoignages de la critique, études et documents inédits, 2000
Fiona McIntosh, La Vraisemblance narrative en question, Walter Scott, Barbey d'Aurevilly, Presses Sorbonne Nouvelle, 2002
Patrick Avrane, Barbey d'Aurevilly, solitaire et singulier, 2005
Jean-Pierre Thiollet, Barbey d'Aurevilly ou le triomphe de l'écriture, 2006
Barbey d'Aurevilly, l'ensorcelé du Cotentin, textes de Barbey rassemblés par Christine et Michel Lécureur, 2007
Jean-Pierre Thiollet, Carré d'Art: Jules Barbey d'Aurevilly, lord Byron, Salvador Dali, Jean-Edern Hallier, 2008
Pierre Leberruyer, Au pays et dans l'œuvre de Jules Barbey d'Aurevilly: paysages envoûtants et demeures romantiques, 2008
Michel Lécureur, Jules Barbey d'Aurevilly: Le Sagittaire, Fayard, 2008
François Taillandier, Un réfractaire: Barbey d'Aurevilly, éditions Bartillat, 2008
Mélanie Leroy-Terquem, Barbey d'Aurevilly contre son temps: Un écrivain dans la tourmente du XIXème siècle, Archives départementales de la Manche, 2008
Pierre Glaudes, Esthétique de Barbey d'Aurevilly, Paris, Classiques Garnier, «Études romantiques et dix-neuviémistes», 2009.
Julien Deshayes et Bruno Mercier, Barbey d'Aurevilly, un Cotentin romanesque, Les éditions du Cotentin, 2012.
Jad Hatem, Barbey d'Aurevilly et Schelling, Paris, Orizons, 2012.