Жупа (соляна копальня)Жу́па (прасл. *župa < *geup- від пра-і.є. *goup- — «робити склепіння», «видовбувати», «ховати»)[1] — термін, що використовувався для позначення соляної шахти; застаріла назва (у Галичині) соляної копальні в формі криниці, а також солеварні.[2][3][4] ІсторіяУ давній Польщі так називалась соляна копальня, яка зазвичай належала князям або королям. Соляною жупою — соляною шахтою, як і рудними копальнями, керував клерк соляної шахти, призначений королівський чиновник — жупник. Крім королівських жуп були також приватні жупи. Окрім королівських соляних копалень, існували також приватні соляні копальні. В часи середньовіччя y Польщі сіль видобували з земель:
Працівника жупи називали жупником, а також жупниками назвали управителів соляними жупами, які виконували адміністративні, судові та господарські функції. Гірники, що рубали «крушець» у ходах копальні звалися «залізняками» (заст. «железніками»[6]). Їхніми снарядами були гострий залізний «дзюбак» (чекан, килюва), важкий молот і стрільний порох, якими розсаджували «шкалу»[6]. Проруб у вхід глубокий зовали «збоя»[6]. Рубаний «крушець» видобували з копальні на поверхню землі в спеціально облаштованій для цього «клеті» за допомогою «коливороту», рухомого водяною парою[6]. Крушець той, або оруб розміщують на затилок подвір'я жупного, де він собі лежить без ужитку[6]. У згаданій «клеті» могли також спускатися гості у «шиб», отримавши від начальника тамошнього жупного уряду дозвіл бачити копальню[6]. Див. також
Примітки
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia
