Жіноче безпліддя

Жіноче безпліддя
Кумулятивний відсоток та середній вік жінок, які досягають субфертильності, стерильності, нерегулярної менструації та менопаузи.[1]
Спеціальність	гінекологія
Симптоми	неможливість завагітніти або виносити вагітність через стан жіночого організму[2]
Початок	після 6 — 12 місяців незахищеного сексу[3]
Причини	відсутність овуляції (літній вік, первинна недостатність яєчників, СПКЯ, захворювання щитовидної залози); ендометріоз; закупорка фаллопієвих труб (внаслідок інфекцій, що передаються статевим шляхом, небезпечного аборту); високий пролактин; проблеми з менструальним циклом; міоми; ожиріння; генетичні умови; автоімунні розлади[4][2][5]
Фактори ризику	куріння, алкоголь, фізичний або емоційний стрес[6]
Лікування	медикаменти, хірургічна операція, штучне запліднення, допоміжні репродуктивні технології[3][6]
Частота	10 — 17 % пар у певний час[7][5]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	GA31
МКХ-10	N97.0
DiseasesDB	4786
MeSH	D007247
Female infertility у Вікісховищі

Жіноче безпліддя означає неможливість завагітніти або залишитися вагітною, яка пов'язана з організмом жінки.^[2] Воно становить близько 37 % випадків безпліддя: ще 8 % пояснюються чоловічим безпліддям та 35 % — обома.^[2] У популяції, яка намагається завагітніти, ймовірність становить 25 % через три місяці та 85 % після одного року незахищеного сексу.^[2] Ті, у кого спостерігають безпліддя, піддаються більшому ризику інших проблем зі здоров'ям, включаючи хвороби серця.^[8]

До поширених причин належать відсутність овуляції (25 %) через літній вік, первинна недостатність яєчників, синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) або захворювання щитовидної залози; ендометріоз (15 %); закупорка фаллопієвих труб (11 %), наприклад, внаслідок інфекцій, що передаються статевим шляхом, або небезпечного аборту; високий пролактин (7 %); проблеми з менструальним циклом; міоми; ожиріння; генетичні умови; та автоімунні розлади.^[4][2][5] Інші фактори ризику включають куріння, алкоголь, фізичний або емоційний стрес.^[6] Діагноз ґрунтується на неможливості завагітніти або виносити вагітність після одного року спроб (або шести місяців у жінок старше 35 років).^[3]

Лікування може включати медикаменти, хірургічне втручання, штучне запліднення або допоміжні репродуктивні технології.^[3][6] Використовувані ліки можуть включати кломіфен, летрозол, менопаузальний гонадотропін людини (hMG), фолікулостимулюючий гормон (FSH), гонадотропін-рилізинг-гормон (GnRH), метформін і бромокриптин.^[6] Допоміжні репродуктивні технології включають екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ), інтрацитоплазматичну ін'єкцію сперми та інтрафаллопієву передачу зиготи.^[6] ЕКЗ також дозволяє передімплантаційне генетичне тестування.^[6]

Безпліддя вражає від 10 до 17 % пар у певний момент часу.^[7][5] Найчастіше зустрічається в Південній Азії, Африці, Близькому Сході, Центральній і Східній Європі та Центральній Азії.^[9] У жінок віком до 35 років цей показник становить менше 10 %, у віці від 35 до 40 років — 25 %, а у віці від 40 до 44 років — 30 %.^[2] Це може виклика́ти соціальну стигму або призвести до проблем у стосунках.^[8] Жінку у стосунках може чути звинувачення у свій бік незалежно від того, чи причина в її організмі, чи ні.^[5] Лікування може бути дорогим або недоступним у багатьох частинах світу.^[6][5]