Завидний (міноносець)
«Завидний» (рос. дореф. «Завидный») — міноносець типу «Завєтний» Чорноморського флоту Російської імперії. Перший з кораблів російського Чорноморського флоту, що підняв Український прапор у липні 1917 року. У 1917—1918 роках входив до складу Українського військово-морського флоту. В липні—листопаді 1918 року числився у складі Кайзерських ВМС Німеччини під індексом R13, в листопаді 1918 перейменований в «Полковник Шрамченко», у 1920 році — в «Марті». У 1923—1925 роках виведений із складу флоту і списаний. БудівництвоЗамовлений в рамках суднобудівної програми на 1882—1902 роки. Спочатку мав будуватися на Балтійських верфях, а згодом транспортований своїм ходом в Чорне море, однак Морське відомство передало замовлення заводу «Наваль» в Миколаєві. Будувався за кресленнями 350-тонного міноносця типу «Буйний»[1], при цьому в конструкцію корабля було внесено деякі зміни: приміщення для офіцерів переплановано на окремі каюти, камбуз винесено на верхню палубу, ходовий місток розширено і встановлено грот-щоглу. Носовий торпедовий аппарат прибрали, боєзапас торпед зменшили до чотирьох одиниць, а калібр торпедових аппаратов збільшили до 457 міліметрів. В російському флотіУ 1902 році закладений на стапелі заводу «Наваль». 22 березня 1902 року зарахований до переліку військових кораблів Чорноморського флоту Російської імперії, спущений на воду навесні 1903 і прийнятий у кінці того ж року. До 10 жовтня 1907 року рахувався міноносцем. Пройшов капітальний ремонт корпусу і механізмів у 1911—1913 роках на Франко-руському заводі в Миколаєві з повною заміною трубок в котлах та артилерійського озброєння. На початок Першої світової війни морально застарів. В період Першої світової війни брав активну участь в набігових операціях на морські комунікації та узбережжя супротивника, ніс блокадну службу біля берегів Туреччини, виставляв міни біля протоки Босфор, забезпечував та прикривав набігові та мінно-загороджувальні дії інших сил флоту. З 10 січня по 16 лютого 1916 року брав участь в Ерзурумській наступальній операції. Разом з іншими кораблями знищив до 490 різних кораблів та плавзасобів ворога[2]. В українському флоті та в роки громадянської війниПісля Лютневої революції корабель був українізований. Вперше піднявши український прапор ще в липні 1917 року, 12 жовтня «Завидний» першим серед кораблів Чорноморського флоту підняв український прапор та відмовився його спускати. В той же день по всіх газетах був опублікований маніфест команди есмінця[3]:
.svg) Тоді ж чорноморцями було отримано звістку про українізацію на Балтійському флоті. На відзначення цієї події, за попередньою домовленістю із командуванням флоту, всі кораблі й порти чорноморського флоту на один день пілняли українські стяги, водночас просигналивши прапорами «Хай живе вільна Україна»[4]. Українці Севастополя влаштували на честь цього багатотисячну урочисту ходу та парад біля пам'ятника адміралу Нахімову. 15 листопада 1917 року всі кораблі чорноморського флоту цілу добу тримали українські прапори, а також сигнал «Слава Українській Народній Республіці»[5]. Однак, протягом грудня більшовики, за допомогою терору та агітації змогли залучили до більшовицького руху майже весь Чорноморський флот. Вже 3 грудня 1917 року всі кораблі мінної бригади, окрім міноносця «Завидний», підняли червоного прапора, опустивши як українські, так і Андріївські прапори[6]. 24 грудня 1917 року, невдовзі після захоплення більшовиками дредноута «Воля», останні кораблі воєнні українського флоту, чиї залоги виявилися найстійкішими і не піддалися більшовицькій агітації і, зрештою, так і не підняли червоного прапора — крейсер «Пам'ять Меркурія» та есмінець «Завидний», через загрозу захоплення більшовиками, за наказом українського морського міністерства перемістилися в Одесу[7], що тоді фактично стала єдиним українським портом. Однак ці кораблі вже в січні 1918 року були захоплені більшовиками. Після захоплення виведений більшовиками до Севастополя, але 29 квітня 1918 українцями знову піднято над міноносцем український прапор. 1 травня корабель, незважаючи на вивід більшовиками частини флоту з міста, продовжував знаходитися під українським прапором, однак вже 3 травня міноносець був захоплений німецькими військами. Німці змінили назву міноносця на R13[8] і закомплектували його своєю залогою[9]. В листопаді 1918 повернений до складу українського флоту і мав бути перейменований на «Полковник Шрамченко»[10], однак вже незабаром корабель був захоплений англо-французькими інтервентами. 24 квітня 1919 року, корабель, разом із більшими кораблями чорноморського флоту був підірваний англійцями. 29 квітня 1919 року корабель вчергове захоплено більшовицькими військами, але вже 24 червня 1919 року частини РСЧА були вибиті з міста білогвардійцями. Подальша доляПісля другого захоплення Севастополя частинами РСЧА 14 листопада 1920 року корабель отримав нове ім'я — «Марті», однак до складу дієвого флоту введений не був. Незважаючи на план капітального ремонту, на якому той перебував, в травні 1922 року був законсервований. Більше питання про ремонт корабля не підіймалося, і в 1923 році його здали «Комгосфонду» для реалізації. 21 листопада 1925 року кінцево виведений зі складу радянського флоту. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
