Загальна конфедерація італійської промисловості
Загальна конфедерація італійської промисловості або скорочено Конфіндустрія (італ. Confederazione generale dell'industria italiana, Confindustria) — основна організація, що захищає інтереси підприємців у галузі промисловості та послуг. Організація об'єднує на добровільній основі близько 150 000 компаній, серед яких представлені банки[1], а від 1993 року — також акціонерні товариства[2], з загальним числом зайнятих понад 5 млн осіб[3]. ІсторіяКонфіндустрію було засновано 5 травня 1910 року в Турині, а 1919 року штаб-квартиру було перенесено до Рима. Метою організації було відстоювання інтересів промислових акціонерних товариств у стосунках із профспілками. Її президент Данте Ферраріс 1919 року отримав пост міністра промисловості в уряді Франческо Саверіо Нітті. 1925 року Конфиндустрія визнала з обмеженнями офіційні фашистські профспілки, а в листопаді того ж року взяла назву Загальна фашистська конфедерація італійської промисловості'[4]. У перші повоєнні роки Конфіндустрія не змогла, на відміну від профспілок, установити прямі зв'язки з політичними партіями, окрім християнських демократів. Значно вплинув на політику організації її президент 1945—1955 та 1966—1970 років генуезький промисловець Анджело Коста, який підтримував практику перемовин з профспілками й політику відкриття ринків, всупереч позиції багатьох членів асоціації, які представляли найбільш захищені галузі промисловості. Конфіндустрія підтримала вступ Італії до Європейської економічної спільноти на підставі Римського договору 1957 року[5]. За часів економічного буму відбувався розвиток великих підприємств, що супроводжувався втручанням влади до внутрішніх справ Конфіндустрії[6]. 1976 року президентом організації вперше стала особа, яка не займалась приватним підприємництвом — колишній керівник Банку Італії Гвідо Карлі, якому допомагав відомий економіст Паоло Савона. У 2000—2004 роках президентом Конфіндустрії був однодумець Сільвіо Берлусконі Антоніо Д'Амато. Він був переконаний у необхідності скорочення зовнішнього втручання до справ бізнесу та зниження ролі тристоронніх угод (підприємців, профспілок і держави), оскільки економічний успіх підприємств був вигідний усім сторонам[7]. 2012 року Конфедерацію очолив Джорджо Скуїнці, який відзначався значним патерналізмом стосовно персоналу та мав популярність серед робітників[8]. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||
.svg){kind=logo}
Portal di Ensiklopedia Dunia
