Зарожанський цукровий завод

Зарожанський цукровий завод — підприємство харчової промисловості у селі Зарожани Хотинського району Чернівецької області України, яке припинило своє існування.

Цукровий завод у селі Зарожани Хотинського повіту Бессарабської губернії Російської імперії^[1] був побудований в 1866 поміщиком Федором Рафаловичем. Оскільки з 256 селянських господарств села 17,5% були безземельними, а більшість решти – малоземельними, проблеми з пошуком працівників не виникло, а місцеві жителі збільшили посіви буряків на продаж заводу. У цей час умови роботи на підприємстві були важкими, робочий день становив від 12 до 13 години, а зарплата була низька^[2].

В ході першої російської революції у 1907 році в селі почався страйк. Робітники економії (що забезпечувала завод цукровим буряком) вимагали підвищення зарплати, але з Хотині прибули стражники, які побили селян і заарештували організаторів виступу^[2].

Після початку першої світової війни становище підприємства ускладнилося, оскільки частина працівників та місцевих селян призвали до армії, посіви цукрових буряків скоротилися^[2].

Після лютневої революції селяни провели переділ землі, після чого частина земель економії була розділена між жителями села. У січні 1918 року за рішенням Хотинського земельного комітету повіту цукровий завод був націоналізований. За рішенням Хотинського Ради робітників і солдатських депутатів було прийнято нові норми виробітку і введено 8-годинний робочий день^[2].

Наприкінці лютого 1918 року селище окупували австро-німецькі війська (які залишалися тут до 11 листопада 1918 року, після чого їх змінили румунські війська)^[2].

У ніч із 22 на 23 січня 1919 року в Хотині розпочалося повстання проти румунських окупантів, у якому брали участь жителі села. У Зарожанах був створений загін, який очолив робітник цукрового заводу, колишній солдат російської армії Ф. І. Дубковецький, у загін вступили інші робітники заводу. Вони роззброїли та заарештували румунських жандармів, зайняли цукровий завод і надали допомогу повсталим в інших селищах. Після придушення повстання румунськими військами більшість повстанців пішли за Дністер^[2].

1 лютого 1919 року село зайняли румунські війська. У будівлі заводу вони допитували та били заарештованих чоловіків, зґвалтували та вбили чотирьох дівчат^[2].

За румунської влади тривалість робочого дня на заводі становила 12 годин. Економічна криза, що почалася в 1929 році, ускладнила становище села. Власник заводу перестав виплачувати працівникам зарплату грошима, натомість робітники мали купувати продукти та товари у заводському магазині. В 1931 ціни на цукрові буряки були знижені на третину в порівнянні з 1929 роком, що погіршило становище жителів^[2].

У ніч на 7 листопада 1932 року на цукровому заводі комуністична організація, що діяла в умовах підпілля, розклеїла листівки із закликом до боротьби проти румунських окупантів і об'єднання з Радянською Україною, надалі на підприємстві почалося поширення комуністичної літератури (ця обставина була зазначена в документах)^[2].

28 червня 1940 року у складі Північної Буковини село увійшло до складу СРСР і завод став державним підприємством. Умови роботи були покращені, розпочалася ліквідація безграмотності серед робітників, також тут було відкрито заводський медпункт. В результаті, ефективність роботи підвищилася, і в першому півріччі 1941 завод зробив цукру на 306 тисяч рублів^[2].

У ході Другої світової війни 6 липня 1941 року село було окуповане німецько-румунськими військами та до 29 березня 1944 року перебувало у складі Румунії. У період окупації одним із активних учасників Хотинської підпільної комсомольської організації був електромонтер Зарожанського цукрового заводу Олекса Боднарчук^[2].

При відступі німці та румуни розграбували село, але після війни завод був відновлений та відновив роботу^[2].

У ході четвертої п'ятирічки капіталовкладення в завод склали 11,9 млн. рублів. У 1953 – 1959 роках підприємство реконструювали, після чого обсяги виробництва збільшились. У 1965 і 1966 роках завод двічі отримував перехідний Червоний прапор Ради міністрів СРСР і ВЦРПС, а ряд працівників заводу був нагороджений державними нагородами^[2].

У сезоні цукроваріння 1967/1968 років завод переробив понад 250 тисяч тонн цукрових буряків і виробив 4,2 тисячі тонн цукру (у вісім разів більше, ніж у 1950 році)^[2].

Робітники заводу брали активну участь у громадській діяльності: вони брали участь у будівництві будівлі середньої школи (відкритої в 1965 році)^[3], створенні парку та інших заходах щодо озеленення та благоустрою населеного пункту^[2].

Загалом, у радянські часи завод був найбільшим підприємством села, на його балансі знаходилися об'єкти соціальної інфраструктури (робоче селище з 8 багатоквартирними житловими будинками, дитячим садком, яслами, клубом та їдальнею)^[2].

Після проголошення незалежності України завод перейшов у відання міністерства сільського господарства та продовольства України.

У жовтні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію цукрового заводу, що знаходився тут^[4], надалі державне підприємство було перетворено у відкрите акціонерне товариство^[5].

До 5 березня 1999 року завод перебував у віданні Фонду державного майна України^[6].

22 серпня 2002 року рішенням господарського суду Чернівецької області у справі № 8/374-Б завод був визнаний банкрутом, 30 серпня 2002 року було оголошено про розпродаж майна та активів підприємства, яке почалося у вересні 2002 року, після чого завод припинив своє існування суперечки про поділ та приналежність майна заводу тривали між кредиторами до травня 2004 року^[5]. Закриття та ліквідація Зарожанського цукрового заводу та Кельменецького цукрового заводу призвели до значного скорочення посівів буряків на території області та падіння виробництва цукру. Обсяг виробництва цукру у сезоні цукроваріння 2003/2004 років у Чернівецькій області становив 4% від рівня виробництва 1990 року^[7].