Засєєв-Руденко Микола Вікторович

Микола Засєєв-Руденко
Микола Засєєв-Руденко
Народився	1 липня 1933; Київ
Помер	24 жовтня 2021 (88 років); Київ
Громадянство	СРСР; Україна
Діяльність	актор, кінорежисер, сценарист
У шлюбі з	Оксана Ковальова
Членство	Національна спілка кінематографістів України
IMDb	nm0953640
	Нагороди та премії
	;

Микола Вікторович Засєєв-Руденко (1 липня 1933, Київ — 24 жовтня 2021, Київ)^[1] — радянський і український актор, кінорежисер. Заслужений діяч мистецтв Кабардино-Балкарії (1988). Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (1998)^[2], Державної премії Росії (2001), Міжнародної премії імені Сіді Таль (2002). Заслужений діяч мистецтв України (2003)^[3]. Народний артист України (2017)^[4].

Біографія

Народився 1 липня 1933 року у Києві в родині військовослужбовця. У 1972 році закінчив режисерський факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії.

Був актором Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки та актором театру-студії кіноактора при Київській кіностудії імені Олександра Довженка.

Був членом Національної спілки кінематографістів України. Помер 24 жовтня 2021 року у Києві від коронавірусу.

Особисте життя

Перша дружина: Людмила, дочка — Марина.
Друга дружина: Алла, дочка — Тетяна.
Третя дружина: Оксана Ковальова — актриса і режисер-постановник, син — Микола^[5].
- Сім років Микола Засєєв був у фактичному шлюбі з актрисою Тамарою Носовою^[5].

Фільмографія

Знявся у фільмах:

«Партизанська іскра» (Вайсман),
«Виправленому вірити» (Горевий),
«Шляхами війни» (епізод),
«Катя-Катюша» (Костя),
«Їм було дев'ятнадцять» (Шмаринов),
«Дочка Стратіона» (Деркач),
«Скарби палаючих скель» (шеф білих найманців),
«Родина Коцюбинських» (Кулик),
«Москва — Генуя» (Хемінгуей; «Білорусьфільм»),
«Залізний потік» (ординарець; «Мосфільм»),
«Удар, ще удар!» (Кутилін, «Ленфільм»),
«Дорога до пекла» (Шевчик — роль озвучив актор Євген Паперний, кіностудія імені Олександра Довженка).

виконував епізодичні ролі у фільмах:

З 1978 року — режисер.

Поставив на Київській кіностудії імені Олександра Довженка телефільми:

«Подорож через місто» (1979, новела «Любов під псевдонімом»)
«Дивна відпустка» (1980, 3 с, у співавт.)
«Таємниця, відома всім» (1981, 2 а)
«Без року тиждень» (1982)
«Поранені камені» (1987, т/ф, 3 с)
«Галявина казок» (1988, т/ф, 3 с), — немає в титрах
«Дорога до пекла» (1988, 2 с)
«Зброя Зевса» (1991, т/ф, 5 а)
«Постріл у труні» (1992)
«Браві хлопці» (1993)
«Москаль-чарівник» (1995, Приз глядацьких симпатій «Кришталевий ангел» на МКФ у Славутичі, Україна, 1996; Другий приз фестивалю і приз глядацьких симпатій МКФ у Гатчині, Росія, 1996)
«Князь тьми» (1996)
«Чорна рада» (2000)
«Бабин Яр» (2002, у співавт.),
«Запорожець за Дунаєм» (2007, у співавт.)

Примітки

↑ Національна спілка кінематографістів України. www.ukrkino.com.ua. Процитовано 6 жовтня 2023.
↑ Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 1998 року. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 жовтня 2023.
↑ Про відзначення державними нагородами України працівників Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 жовтня 2023.
↑ Указ Президента України №10/2017 від 21 січня 2017 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України». Архів оригіналу за 23 січня 2017. Процитовано 24 січня 2017.
↑ ^а ^б Газета «Бульвар Гордона»: Кинорежиссёр Николай Засеев-Руденко: «Если бы Тамара Носова согласилась, чтобы мы с ней расстались друзьями, была бы жива до сих пор» (выпуск № 12 (152) от 25 марта 2008 года). Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 22 лютого 2020.

Література

Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.61;
Влащенко Н. Николай Засеев: Режиссер — зто не дерьмо собачье с вонючей бородой // Комсомольская правда в Украине. 1997, 24—31 окт. — С.14. Заслужений діяч мистецтв України (2003);
Ольга Брюховецька. «Запорожець за Дунаєм» і колоніальний міф // Кіно-Театр. 2008, № 3 [Архівовано 1 березня 2014 у Wayback Machine.].