Західноєвропейський Екзархат Російської православної церквиЗахідноєвропейський Екзархат Російської православної церкви (фр. Exarchat du Patriarche Russe en Europe Occidentale) — скасований у 1990 році зарубіжний екзархат Московського патріархату; був заснований 7 вересня 1945 року постановою Священного Синоду РПЦ про «возз'єднання керованих»[1] митрополитом Євлогієм (Георгієвським) парафій з Московським Патріархатом і їх збереження як Екзархату РПЦ. ІсторіяДо 1921 року російські православні приходи в Західній Європі перебували у керуванні митрополитів Санкт-Петербурзьких (Петроградських), зносини з якими були ускладнені революційними подіями і громадянською війною в Росії, а також загальним розладом церковного управління на початку 1920-х. Згідно з постановою Патріарха Московського і всієї Росії Тихона, Священного Синоду і Вищої Церковної Ради від 8 квітня 1921 року, такі парафії переходили під тимчасове управління архієпископа Євлогія (Георгієвського), колишнього Житомирського і Волинського, — «аж до відновлення правильних і безперешкодних зносин з Петроградом» (ще раніше, 15 жовтня 1920 року він був призначений на цю посаду указом Південно-Російського Вищого Церковного Управління, що знаходився в місті Сімферополі, на території контролировашейся Збройними силами Півдня Росії). Таким чином засновувалась структура, зазвичай іменувалася як «Західно-Європейська єпархія», хоча керуючий архієрей не мав статусу єпархіального, а парафії, в строгому сенсі, були Патріаршими ставропігіями у його тимчасовому управлінні. В подальшому, митрополит Євлогій примикав до Архієрейського Синоду Руської Православної Церкви закордоном (РПЦЗ) на чолі з митрополитом Антонієм (Храповицьким), але в 1926 році між двома ієрархами виявилися принципові розбіжності. 8 вересня 1927 року рішенням Архієрейського Синоду РПЦЗ була заснована Західноєвропейська єпархія РПЦЗ; 9 вересня її керівником був призначений колишній вікарій митрополита Євлогія архієпископ Серафим (Лук'янов) з місцеперебуванням кафедри в Парижі. 5 квітня 1922 року Вселенський Патріарх Мелетій IV призначив митрополита Селевкійського Германа (Стринопулоса) своїм Екзархом Західної та Центральної Європи з титулом «Фиатирский»; всім православним установам, що знаходяться в Західній Європі поза межами помісних Церков, було запропоновано увійти в його юрисдикцію. 9 травня 1928 року повноваження митрополита Євлогія (Георгієвського) були підтверджені Заступником Патріаршого Місцеблюстителя, митрополитом Сергієм (Страгородским). 10 червня 1930 року митрополит Євлогій, з політичних мотивів, був заборонений у священнослужінні постановою Синоду митрополита Сергія і в лютому 1931 року з майже усім кліром і паствов перейшов до юрисдикції Константинопольської Патріархії (див. статтю Західноєвропейського екзархату російських парафій). Як згадував митрополит Антоній (Блум): «Патріаршої Церкви тоді залишилися вірними людина 40-50 в Парижі і людина 10-15 в Ніцці, маленький прихід в Берліні, малесенький прихід в Бельгії — це все, що було. Всі інші пішли під Константинополь»[2]. Тимчасове управління нечисленними патріаршими парафіями в Західній Європі в кінці грудня 1930 року було доручено митрополиту Елевферию (Богоявленського). У березні 1931 року єпископ Веніамін (Федченков), колишній Севастопольський, організував в Парижі патріарше подвір'я із храмом святителів Василя Великого, Григорія Богослова і Іоанна Златоуста (Трьохсвятительське подвір'я), яке стало центром нечисленних російських парафій під юрисдикцією Московського Патріархату. Єпископ Веніамін, до свого від'їзду в США в 1933 році мав статус вікарія митрополита Елевферия. 7 вересня 1945 року рішенням Священного Синоду РПЦ[1] був заснований Західноєвропейський екзархат Московського Патріархату на чолі з митрополитом Євлогієм, тоді вже тяжко хворим. По смерті останнього 8 серпня 1946 року рішенням Синоду[3] та указом Московського Патріарха Алексія I Екзархом Західної Європи був призначений митрополит Серафим (Лук'янов), колишній «карловчанин». Однак на території Франції практично весь клір і паства митрополита Євлогія побажали залишитися у віданні Константинопольського патріархату. З 1947 по 1989 гол у Парижі видавався щоквартальний журнал «Вісник Російської Західноєвропейського Патріаршого Екзарха» («Messager de l Exarchat du Patriarche Russe en Europe Occidentale»)[4]. Весь повоєнний час аж до початку 1990-х років становище громад Російської православної церкви в Західній Європі було важким: Священник Августин Робертс писав Патріарху Алексію I в 1956 році: «У більшості країн Західної Європи приналежність до Московської юрисдикції є справою важкою. Ми здаємося політично підозрілими нашим братам православним і неправославним, а багато осіб, які цікавляться Православ'ям як таким, не хочуть мати нічого спільного з „Радянською“ Церквою, тобто „Більшовицькою“. Наша душпастирська і місіонерська робота страждає від того, що ми належимо до цієї юрисдикції. Відірваність Російської Церкви на Заході є катастрофічною для всього майбутнього Православ'я на Заході»[5]. В 1953 році при Трьохсвятительському подвір'ї єпископом Миколаєм (Єрьоміним) були організовані дворічні богословсько-пастирські курси для підготовки духовенства, які перемістилися в 1958 році у Вильмуасон. У 1963 року після відходу митрополита Миколая (Єрьоміна) на спокій курси були закриті. У 1960 році була утворена Корсунська єпархія з центром у Парижі, в 1962 році — Сурожськая з центром в Лондоні. У 1972 році утворена Гаазька єпархія. Рішенням Архієрейського Собору РПЦ 30 — 31 січня 1990 року[6][7], в числі інших зарубіжних Екзархатів РПЦ, Західноєвропейський Екзархат був скасований, а входили до нього єпархії підпорядковані Патріарха і Синоду, тобто безпосередньо Відділу зовнішніх церковних зносин. Правлячі архієреї
ЄпархіїДо складу Екзархату входили кафедри:
Примітки
Див. такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
.jpg){kind=link}