Зеленський Євгеній Олександрович
Євге́ній Олекса́ндрович Зеле́нський (28 січня 1991, Потсдам, Німеччина — 24 червня 2014, Київ, Україна) — український військовик, командир спецгрупи 8-го полку спецпризначення оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України, старший лейтенант. Герой України. БіографіяНародився в німецькому місті Потсдам у родині військовослужбовця, офіцера спецназу.[1] Батько, полковник Олександр Олександрович Зеленський, все життя віддав військовій розвідці. Навчався в загальноосвітній школі № 3 міста Бровари Київської області, пізніше переїхав до Києва і закінчив спеціалізовану школу № 148 імені Івана Багряного з поглибленим вивченням української мови та літератури. Після закінчення школи вступив на факультет аеромобільних військ та розвідки Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2012 р. закінчив Академію за спеціальністю «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».[1] Як один з найкращих випускників академії мав право самостійно обирати місце служби. Обрав 8-й окремий полк спеціального призначення оперативного командування «Північ» Сухопутних військ України (військова частина А0553, місто Хмельницький.[2]), де колись проходив свою службу його батько. Був призначений командиром спеціальної групи.[1] З початком російсько-української війни в березні 2014 р. з групою вирушив на схід для прикриття державного кордону та запобігання проникненню ворожих розвідувально-диверсійних груп на українську територію. З перших днів брав участь у бойових діях.[1] 17 червня 2014 р. підчас боїв за місто Щастя Луганської області у ході антитерористичної операції на сході України групі Євгенія Зеленського у складі 5 осіб було поставлено завдання визволити з оточення групу батальйону «Айдар».[3] Групі вдалося витягти айдарівців і вивезти їх до своїх. Група потрапила в засідку під час відходу. Зеленський до останнього прикривав бійців вогнем з автомата під сильним обстрілом терористів, надав їм можливість перегрупуватися. Група відбила напад, чотири солдати вижили, але командир зазнав уламкових поранень голови, несумісних з життям, від пострілу з реактивного протитанкового гранатомета в БТР-80, з броні якого він вів вогонь.[1] За 7 днів помер від ран у реанімаційному відділенні Головного військового клінічного госпіталю (м. Київ). Похований у Києві на Совському кладовищі. Державні нагороди
Вшанування пам'яті
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
