Зеров Костянтин Іраклійович
Зе́ров Костянти́н Іра́клійович(1 жовтня (19 вересня)[1] 1860, Велика Топаль[2] — 30 вересня 1940, Дашів) — український педагог, інспектор народних шкіл, батько братів Зерових. ЖиттєписСелянський син Костянтин Іраклійович Зеров народився у 1860 році в селі Велика Топаль (Чернігівська губернія Російської імперії). Закінчив 1881 року Глухівський учительський інститут і кілька десятиліть учителював у різних навчальних закладах, а також обіймав посади в системі народної освіти — був завідувачем школи та інспектором народних шкіл. Їздив від школи до школи на велосипеді, «одвідував лекції молодих вчителів і часом сам давав зразкові уроки. Ці одвідини завжди сприймалися як свято».[3] Сумлінну працю педагога відзначено кількома державними нагородами — орденами Св. Станіслава 3-го ст., Св. Анни 3-го ст., Св. Станіслава 2-го ст., медаллю Пам'яті Імператора Олександра ІІІ та чину «коллежского советника»[4]. Одружився з Марією Яківною, яка походила з роду вільних козаків Яреськів, що ніколи не були в кріпацтві. Проживали на власному хуторі Яреськи, де існував домашній театр. За словами Марини Зерової[5],
У сім'ї в ужитку була російська мова, як це було практично в більшості родин дореволюційної української інтелігенції. Українською ж мовою говорили на вулиці[6].   Київ, серпень, 1934 Усі діти пішли в матір — кожен мав і голос, і слух. Дітей в родині народилося аж одинадцятеро. Але тільки семеро досягли дорослого віку. Найстарший — Микола, який народився 1890-го, на п'ять років молодший за нього Дмитро, 1899 року народився Костянтин, який став ученим — біологом, як брат Дмитро. На два роки молодший за Костянтина — Михайло, який слідом за Миколою обрав філологію. Таким чином у родині відбувся цікавий збіг: два біологи і два філологи[5]. Ще в родині був син Георгій, випускник Київського політеху, пізніше інженер, лауреат Сталінської премії[7], знавець кількох мов, який через сухоти помер у 48 років, та доньки Олена і Валерія. Олена стала лікарем. Валерія — провізором. Костянтин Іраклійович знав, скільки важить наука і прагнув дати своїм дітям вищу освіту, тому всі семеро дітей Зерових її здобули[5]. Діти, під впливом батька, захоплювались ботанікою, географією та астрономією. У родині існувала легенда, за якою Костянтин Іраклійович дружив з Лесею Українкою і їздив до Косачів на велосипеді, коли ті приїжджали в Гадяч. А Леся Українка ніби, в свою чергу, бувала у Зерових у Зінькові, гостювала, бавилась із дітьми, читала їм вірші, казки[8]. За поширеною старосвітською традицією Костянтин Іраклійович був хроністом родини: записував у сакральній для родини книжці родинну хроніку[9]. Після Жовтневого перевороту Костянтина Іраклійовича з родиною виселили з казенної квартири в Кролевці, де він жив з 1905 р., позбавили роботи, пенсії. Родина повертається у своє попереднє помешкання в Зінькові. Костянтин Іраклійович влаштовується до Новосанжарської трудової школи, у якій працює до 1 вересня 1922 року. Родину схвилював арешт сина Миколи. Коли почали повертатись посилки із заслання, уже старий Костянтин Іраклійович звернувся з відповідним запитом. Отримав відповідь, що син помер у лікарні у 1939 році. Пізніше Костянтин Іраклійович Зеров у листі до невістки від 20 липня 1940 року повідомив, що його викликали[9]:
За кілька днів батько задокументував повідомлення чекістів[9]:
Помер Костянтин Іраклійович Зеров 30 вересня 1940 року в містечку Дашеві Вінницької області й похований на Новобрашевському цвинтарі[9]. Відгуки та особливостіТалановитою та своєрідною людиною-творцем Костянтина Зерова вважав Максим Рильський. Чудово знав астрономію. Описуючи рух небесних об'єктів, навчив синів цим знанням, які неодноразово згодом виринали в почуттєвих віршованих спостереженнях за небесними рухами. За словами Миколи Зерова, батько також прищепив йому ще з ранніх юнацьких років любов до античних мов та літератур.[10] Захоплювався риболовлею. Навчав Павла Губенка, Михайла Тарханова, майбутнього футуриста та бурлюківця Сергія Подгаєвського. Див. такожПримітки
Посилання
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
