Знищення бізонів у США

Знищення бізонів у США — масове винищення бізонів з 1830-х років, санкційоване владою США, яке мала мету підірвати економічний устрій життя індіанських племен та приректи їх на голод. Індіанці традиційно полювали на бізонів тільки для задоволення своїх життєвих потреб: для їжі, а також виготовлення одягу, житла, знарядь і начиння.

Американський генерал Філіп Шерідан писав: «Мисливці за бізонами зробили за останні два роки більше для вирішення гострої проблеми індіанців, ніж вся регулярна армія за останні 30 років. Вони знищують матеріальну базу індіанців. Надішліть їм порох і свинець, коли завгодно, і дозвольте їм вбивати, білувати шкіри і продавати їх, поки вони не знищать всіх бізонів !»^[1]. Шерідан в конгресі США пропонував заснувати спеціальну медаль для мисливців, підкреслюючи важливість винищення бізонів^[1]. Полковник Річард Додж (Richard Irving Dodge) говорив: «Смерть кожного бізона — це зникнення індіанців»^[2].

Внаслідок хижацького винищення чисельність бізонів до початку XX століття знизилася з декількох десятків мільйонів до декількох сотень. Французький біолог Жан Дорст (Jean Dorst) відзначав, що спочатку загальна чисельність бізонів становила приблизно 75 мільйонів, але вже в 1880—1885 роках в оповіданнях мисливців Півночі США говорилося про полювання на «останнього» бізона^[3]. У період 1870 по 1875 рік щорічно вбивали приблизно 2,5 мільйона бізонів^[3]. Історик Ендрю Айзенберг писав про зниження чисельності бізонів з 30 мільйонів в 1800 році до менше тисячі до кінця століття^[4].

Бізонів також вбивали заради розваги: американські залізничні компанії в рекламі приваблювали пасажирів можливістю стріляти в бізонів з вікна вагонів^[3]. У 1887 році англійський натураліст Вільям Гриб, який проїхав по преріях, зазначив: «Всюди виднілися бізонові стежки, а живих бізонів не було. Лише черепа і кістки цих благородних тварин біліли на сонці»^[1]. Зими 1880—1887 років стали голодними для індіанських племен, серед них була висока смертність^[3].

Велику популярність здобув найнятий адміністрацією залізниці «Канзас Пасифік рейлуейз»^[1] мисливець Баффало Білл, який вбив кілька тисяч бізонів. Згодом з голодуючих індіанців він відібрав кілька десятків людей і влаштовував «спектаклі»: індіанці перед глядачами розігрували сцени нападу на поселенців, кричали і т. ін., потім сам Буффало Білл «рятував» колоністів^[5].