Зоре моя, вечірняя
Зоре моя, вечірняя — ліричний вступ до поеми «Княжна» Тараса Шевченко, написаної у 1847—1848 рр. в Орській фортеці під час заслання поета. Мотивом твору є любов до Батьківщини[1]. Вірш розповідає про тугу за рідною землею та захоплення українською природою, переживання загадки і таємниці світу[1]. Вірш «Зоре моя, вечірняя» став народною піснею[2]. Також відомі кілька музичних обробок твору (композиторами Миколою Лисенком, Миколою Леонтовичем, Яковим Степовий, Гордієм Гладкий, Ярославом Смеречанським, Григорієм Фінаровським та ін.)[2]. Текст вірша1). Зоре моя вечірня, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає. Як у Дніпра веселочка Воду позичає. 2). Як широка сокорина Віти розпустила… А над самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти. 3). Добре знаю. Зоре моя! Мій друже єдиний! І хто знає, що діється В нас на Україні? А я знаю. І розкажу Тобі; й спать не ляжу. А ти завтра тихесенько Богові розкажеш. Образи творуВечірняя зоря — Венера. Починає сяяти одразу після заходу Сонця[3] Сокорина - дерево осокір, окраса українського села, битих шляхів[4] Нехрещені діти - русалки або потерчата, у яких, за народною міфологією, перетворювались маленькі діти, які помирали нехрещеними[3]. Вовкулак, або вовкулака — міфологічна істота, що за народними повір'ями, є людиною-перевертнем, яка за тяжкі провини або в результаті чаклунства обертається на вовка[4]. Сич - птах із родини совових. Крик сича, схожий на зловісний хрипкий голос-стогін, за народними повір'ями, передвіщав лихо, навіть смерть[4]. Сон-трава — весняна лісова рослина з великими ліловими квітами[3]. За народними повір'ями, має чаклунську силу: рослина відкриває таємниці тому, хто зірве її вдосвіта, перетримає в холодній воді весь день, а потім на ніч покладе собі під подушку; уві сні квітка покаже йому правдиво все, що він хоче знати[4]. Літній вечір — у вірші складається з окремих деталей пейзажу[5] Художні прийомиЗа твердженням дослідників, вірш «Зоре моя, вечірняя» є пейзажним ескізом[5]. У ньому Т. Шевченко виразно реалізував свій потужний талант літератора і художника: «Задушевну картину літнього вечора створено поетом шляхом нагнітання образів, а їхня швидка зміна сприяє динамічному, зримому розгортанню краси й багатства рідного краю. Створенню ностальгічно-лагідного настрою допомагають „українські“ образи й майстерно застосована зменшено-пестлива лексика (тихесенько, сонечко, веселочка)»[5]. Посилання
Примітки
|
|||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
