Зулейха Бекірова

Зулейха Бекірова
Народження	23 травня 1913(1913-05-23)  Суміжне, Зарічненська сільська рада (Джанкойський район), Джанкойський район (1921—2023), Кримська АРСР
Смерть	1999
	Москва, Росія
Поховання	Північне Бутово
Країна	Російська імперія  СРСР  Росія
Вчитель	Адавіє Ефендієва
Діяльність	вишивальниця, ремісниця
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства
Член	СХ СРСР

Зулейха Абдулхаїрівна Бекірова^[1] (крим. Zuleyha Bekirova, 23 травня 1913, Суміжне, Джанкойський район — 1999, Москва) — радянська та кримськотатарська майстриня декоративно-ужиткового мистецтва (вишивальниця, ремісниця), членкиня Спілки художників СРСР. Відзначена як велика знавчиня традиційної кримськотатарської вишивки та ткацтва. Зробила значний внесок у кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво.

Зулейха Бекірова народилася 23 травня 1913 року в селі Моллалар (нині Суміжне) Перекопського повіту Таврійської губернії. З дитинства виявляла інтерес до вишивки, і мати-рукодільниця разом із бабусею Зулейхи, дотримуючись національних традицій, навчали її основам мистецтва Орнек. Навчалася у кримськотатарській школі.

Через деякий час батьки відправили Зулейху до Кезлєва (нині Євпаторія) в артіль Євпаторійської художньо-кустарної артілі «Ескі-Орнек» («Старовинний візерунок»), організованої в 1930 році П. Я. Чепуріною, до відомої дореволюційної вишивальниці Адавіє Ефендієвої, щоб у Зулейхи була можливість професійно опанувати різні види технік вишивання. Зулейха за короткий термін опанувала техніку та орнаментальну композицію кримськотатарської вишивки та ткацтва.

У березні 1932 року Зулейха стала найкращою майстринею артілі^[1] та успішно виконувала найскладніші елементи орнаментальної композиції. Її відправили вчитися до Московського художньо-промислового технікуму. Виявляючи великий інтерес до технічного застосування орнаментів, Бекірова освоїла традиційні елементи вишивки як кримських татар, але й багатьох інших народів Сходу. Вона брала участь у наукових поїздках республіками Середньої Азії, включаючи Казахстан, у результаті яких зібрала багатий матеріал із килимоткацтва.

З вересня 1936 року Зулейха Бекірова працювала художницею за килимовою спеціальністю в Науково-дослідному інституті художньої промисловості^[1].

Її роботи постійно виставлялися на різних всесоюзних та міжнародних виставках, включаючи Нью-Йорк та Київ (1939). Найвідоміші з них — гобелени «Осяяння», «Захід сонця», «Весна йде» та інші. Для всесвітньої виставки в Нью-Йорку за ескізом Зулейхи Бекірової в Ашгабатській експериментальній килимової майстерні з ескізу, розробленої Зулейхою-ханим, було виткано килим «Верблюди»; нині він зберігається у фондах Музею народного мистецтва імені Станіславського у Москві^[1].

У 1939 році Зулейха Бекірова прийнята до Спілки художників СРСР. У 1940 році вступила до Московського інституту декоративно-ужиткового мистецтва. Одночасно активно та плідно займалася творчістю.

У 1940 році Бекірова вступила до Московського інституту декоративного та прикладного мистецтва, після закінчення якого в 1948 направлена викладати у Московський художньо-промисловий технікум ім. Калініна^[1].

З 1949 по 1952 рік навчалася в аспірантурі при Науково-дослідному інституті художньої промисловості за спеціальністю «Килимарство». Захистила дисертацію «Декоративне оформлення килимовими виробами залу для глядачів Ашгабатського драматичного театру».

У 1950—1953 роках займалася декоративним оформленням килимовими виробами залу для глядачів Ашгабадськогоо драматичного театру. Після виходу на пенсію основною точкою застосування творчих сил художниці стали гобелени «Весна йде», «Праця», «Осяяння», «Осінь»^[1].

У 1990 році Зулейха Бекірова була запрошена Кримськотатарським фондом культури для навчання групи, що складається з 12 кримськотатарських дівчат, традиційної техніки вишивки — технікам «татар ішліме», «микламу», основним швам у цих техніках. Вона підготувала велику кількість орнаментальних композицій для вишивальниць-початківиць, навчила їх найпоширенішим видам традиційної кримськотатарської вишивки, включаючи й таку складну техніку, як «татар ішліме» — глуха двостороння гладь. Однією з найбільш здібних учениць виявилася Ельвіра Османова, яка вже має власних учениць — Халіду Кіпчакову, Венеру Курмаєву та інших.

Зулейха Бекірова померла у 1999 році після тривалої хвороби. Похована у Москві. Дітей не мала.

Роботи Зулейхи Бекірової зберігаються в музеях Криму, Москви, Санкт-Петербурга, Ашхабада.

22 січня 2013 року до 100-річчя Зулехи Бекірової на її могилі у Москві на цвинтарі Північне Бутове відбулося відкриття пам'ятника – башташу.

16 квітня 2013 року у Сімферополі у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі з ініціативи Е.І. Черкезової відбулася виставка-семінар «Наступність поколінь» («Несиллер баги»), присвячена 100-річчю від дня народження Зулейхи Бекірової.

• Зулейха Бекирова (1913-1999). Республиканская крымскотатарская библиотека им. И. Гаспринского. 7 вересня 2016.
• Г. Т. Бекирова (21 травня 2015). Нить судьбы Зулейхи Бекировой. Радио Свобода (Крым.Реалии).
• Э. М. Бекмамбетова. Участие крымскотатарских женщин в культурной жизни Крыма в первой половине XX века - до 1941 г // Вестник Казанского государственного университета культуры и искусств. — 2015. — Вип. 2—2 (8 серпня). — С. 19–22. — ISSN 1812-0547.
• Зулейха Бекирова — вышитая золотом душа на YouTube