Кадикой (Сімферопольський район)

Кадикой
Країна	Україна
Часовий пояс	UTC+2
	Кадикой Кадикой (Україна)

Кадикой (крим. Qadıköy), у 1948-1960 рр. Сухоріччя (рос. Сухоречье) — зникле село в Сімферопольському районі Криму, яке розташовувалося на північному сході району, біля кордону з Білогірським районом. Знаходилося в пониззі річки Бештерек, у степовій частині Криму, між сучасними селами Кленівка і Давидове^[1].

Походження назви села

Перша документальна згадка про село зустрічається в Камеральному Описі Криму … 1784, судячи з якого, в останній період Кримського ханства Кади-Кой (записано як Казі^[2]) входив до Ашага Ічкійського кадилику Акмечетського каймакамства^[3].

Історія села

Після приєднання Криму до Російської імперії 8 лютого 1784, село було приписане до Сімферопольському повіту Таврійської області^[4]. Після Павловських реформ, з 1792 по 1802 рік, входило в Акмечетський повіт Новоросійської губернії^[5]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернії^[6], Кади-Кой був призначений центром Кадикойської волості Сімферопольського повіту.

За Ведомостями о всех селениях, у Симферопольском уезде состоящих… 1805 року в селі Кадикой значилося 10 дворів і 54 жителя, виключно кримських татар^[7]. На військово-топографічної карті 1817 позначений Кадик з 8 дворами^[8]. Після реформи волосного поділу 1829 Кадик віднесли до Сарабузської волості (перейменованої з Кадикойської^[9]. На карті 1842 Кадикой позначений умовним знаком «мала село», тобто, менше 5 дворів^[10].

У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, поселення приписали до Зуйської волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Кадикой — російське село з 6 дворами і 37 жителями^[11] (на трьохверстовій мапі 1865–1876 року в селі Кади-кой 12 дворів^[12]). У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889р» за результатами Х ревізії 1887 записаний Кадикой з 23 дворами і 121 жителем^[13]. Зберігся документ про видачу позички таким собі Лютцігеру, Гурлебаусу, Губеру, Альбрехту, Йолкіну та ін під заставу маєтку при селах Кадикой і Бавбек-Кора від 1890 року^[14].