Казанська ТЕЦ-2

Казанська ТЕЦ-2
	55°50′43″ пн. ш. 49°03′37″ сх. д. / 55.84527778° пн. ш. 49.06027778° сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1938 (турбіна 1), 1942 (турбіна 2), 1949 (турбіна 3), 1953 (турбіна 4), 1956 (турбіна 5), 1957 (турбіна 6), 1961 (турбіна 7), 1962 (турбіна 8), 1964 (турбіна 9), 2014 (парогазові блоки)
Вид палива	вугілля, потім природний газ
Енергоблоки	2х110 (парогазові блоки)
Котельні агрегати	1 паровий 67-1-СП (котел 4, виведений з експлуатації), 2 парові типу 67-2-СП (котли 5 та 6, виведені з експлуатації), 1 паровий Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140 / Барнаульський котельний завод Е-320-13,8-560 (котел 7, до / після заміни), 4 парові Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140 (котли 8, 10 — 12), 1 паровий Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140 (котел 9, виведений з експлуатації), 1 котел-утилізатор ЭМАльянс Е-114/16-8,1/0,7-535/218-3,8вв (у кожному двох парогазових блоків), 2 водогрійні ПТВМ-180
Турбіни	1 парова Ленінградський металічний завод Р-50-90 / Р-25-90/1,2 (турбіна 6, до / після переномінування, виведена з експлуатації), 1 парова Ленінградський металічний завод ПТ-50-130 / ПТ-65-130/13 (турбіна 7, до / після модернізації), 1 парова Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 (турбіна 8), 1 парова Ленінградський металічний завод Т-50-130 (турбіна 9), 1 газова General Electric PG6111FA + 1 парова Калузький турбінний завод КТ-36/33-7,5/0,12 (у кожному двох парогазових блоків)
Встановлена електрична; потужність	325 (1965), 410 (2021)
Встановлена теплова; потужність	877 Гкал/год (2021)
Материнська компанія	«Татенерго»
ідентифікатори і посилання
	Казанська ТЕЦ-2

Казанська ТЕЦ-2 — теплова електростанція у Татарстані.

В 1938, 1942 та 1949 роках на майданчику станції ввели в дію по одному паровому котлу та одній паровій турбіні потужністю по 25 МВт.

В 1953-му стали до ладу паровий котел типу 67-1-СП та турбіна потужністю 25 МВт.

В 1956 та 1957 роках ТЕЦ доповнили двома турбінами потужністю 25 МВт (станційний номер 5) та турбіною від Ленінградського металічного заводу типу Р-50-90 потужністю 50 МВт (номер 6). Необхідну для їх роботи додаткову пару забезпечили запущені в 1957-му два парові котли типу 67-2-СП (станційні номери 5 та 6).

З 1961 по 1965 роки стали до ладу шість парових котлів виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-210-140 продуктивністю по 210 тонн пари на годину (номери 7 — 12), що надало змогу запустити ще три турбіни від Ленінградського металічного заводу:

в 1961-му типу ПТ-50-130 потужністю 50 МВт (номер 7);
в 1962-му типу Р-50-130/13 потужністю 50 МВт (номер 8);
в 1964-му типу Т-50-130 потужністю 50 МВт (номер 9).

Таким чином, загальна потужність ТЕЦ досягнула 325 МВт.

Для збільшення теплової потужності в 1980 та 1981 роках запустили два водогрійні котли типу ПТВМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год.

В 1977-му турбіна № 2 була переномінована зі зменшенням потужності до 18 МВт, а з 1981 року взагалі почався вивід застарілого обладнання. До кінця 1990-х вивели турбіни № 1, № 2, № 3 та № 4, а у 2003-му до них приєдналась турбіна № 5.

Турбіна № 6 була переномінована на Р-25-90/1,2 зі зменшенням потужності до 25 МВт. З іншої сторони, модернізація турбіни № 7 до типу ПТ-65-130/13 дозволила збільшити її потужність до 65 МВт.

Котел № 7 замінили у 2010-му на котел виробництва Барнаульського котельного заводу типу Е-320-13,8-560 продуктивністю 320 тонн пари на годину.

У 2014-му стали до ладу два парогазові блоки комбінованого циклу потужністю по 110 МВт, у кожному з яких одна газова турбіна General Electric типу PG6111FA потужністю 78 МВт живить через котел-утилізатор виробництва «ЭМАльянс» типу Е-114/16-8,1/0,7-535/218-3,8вв продуктивністю 114 тонн пари на годину одну парову турбіну Калузького турбінного заводу типу КТ-36/33-7,5/0,12 потужністю 32 МВт.

В 2020-му вивели з експлуатації турбіну № 6. Таким чином, загальна електрична потужність станції склала 385 195 МВт при тепловій потужності у 877 Гкал/год.

ТЕЦ спорудили з розрахунку на використання вугілля, а надалі вона почала споживати природний газ, який надходив по газопроводу Міннібаєво — Казань. Надалі до Казані також вивели відгалуження від надпотужного Центрального газотранспортного коридору.

В 1980-х роках для видалення продуктів згоряння звели трубу № 4, яка має висоту 180 метрів.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ.^[1]^[2]^[3]^[4]