Казки туманного місяця після дощу

Казки туманного місяця після дощу
яп. 雨月物語
Оригінальний японський постер до фільму
Жанр	дзідайґекі-фентезі
Режисер	Кендзі Мідзогуті
Продюсер	Масаїті Нагата
Сценарист	Мацутаро Каваґуті Йосіката Йода
На основі	оповідань Акінари Уеди
У головних ролях	Мачіко Кьо Масаюкі Морі Кінуйо Танака
Оператор	Кадзуо Міягава
Композитори	Фуміо Хаясака Тамекіті Мотідзукі Ітіро Сайто
Художник	Масацугу Хашимото
Кінокомпанія	Daiei
Дистриб'ютор	Daiei
Тривалість	94 хв.
Мова	японська
Країна	Японія
Рік	1953
Дата виходу	26 березня 1953 (Японія)
IMDb	ID 0046478
Рейтинг	IMDb:
Казки туманного місяця після дощу у Вікісховищі

«Казки туманного місяця після дощу» (яп. 雨月物語, Ugetsu Monogatari) — японський чорно-білий фільм-дзідайґекі 1953 року, поставлений режисером Кендзі Мідзогуті за оповіданнями Акінари Уеди «Таверна Асадзі» та «Хтивість змії» зі збірки «Ugetsu monogatari». На Венеційському міжнародному кінофестивалі (1953) фільм отримав «Срібного лева» та Премію Пазінетті. Він також був номінований на здобуття премії «Оскар» 1956 року в категорії за найкращий дизайн костюмів .

Японія, кінець XVI століття. До села на березі озера Біва на околицях Омі наближається грізна армія феодала Сібати. Гончар Гендзуро і його шуряк Тобей, який мріє стати самураєм, вимушені працювати не покладаючи рук, щоб заробити якомога більше грошей. Коли армія входить у село, велика частина його мешканців ховається, щоб не загинути та не потрапити в руки ворога, але Гендзуро, усупереч закликам дружини Міягі до обережності, на свій ризик йде перевірити, як працює піч і як обпалюються горщики. Він устигає врятувати товар і навантажити його на човен, куди разом з ним сідають Міягі та їх син, а також Тобей і його дружина Охама. Пливучи по озеру Біва до Омі, де, як кажуть, процвітає торгівля, утікачі зустрічають пораненого рибалку, який перед смертю попереджає, що в цих водах господарюють пірати. Гендзуро і Тобій висаджують невдоволених дружин на берег і наказують їм повернутися в село обхідними шляхами. Потім вони вирушають на ринок, щоб продати горщики. Жінка з незвичайною і чарівливою зовнішністю ― принцеса Вакаса, єдина донька феодала Куцо, — хвалить товар Гендзуро і просить доставити вибрані нею предмети в маєток «Куцукі».

Тобей, якого все так само переслідують мрії про славу, купує за власні кошти обладунки та спис самурая. Його дружина, опинившись вдалині, заробляє на життя проституцією. У маєтку принцеса пропонує Гендзуро одружитися з нею. Вона танцює для нього, проводить з ним ніч і приймає ванну спільно з ним. У відповідь вона вимагає повного підпорядкування. Вона веде його на пікнік біля озера. «Це рай», — шепоче зачарований Гендзуро. У цей час його дружину, що зубожіла, вбивають солдати, що напали. Тобей обманом приписує собі військовий подвиг (вбивство високопоставленого воєначальника) і приносить голову убитого його ворогові як трофей. Так він стає прославленим самураєм — доки не зустрічає свою дружину у борделі. Після жорсткого з'ясування стосунків вони вирішують знову почати спільне життя. Гендзуро дізнається, що принцеса Вакаса належить царству тіней і обов'язково затягнула б туди і його, якби він не послухався поради одного ченця та не витатуював на спині молитву до Будди — захист від злісних намірів з потойбічного світу. Маєток, де йому довелося пізнати любовний екстаз, насправді тільки купа руїн. Він повертається додому і знову бачить Міягі та сина. Але наступного дня дізнається, що і це було лише маренням: його дружина вбита, а сина взяв на виховання старійшина села. Тепер Міягі належить іншому світу, але продовжує говорити звідти з чоловіком, який помалу повертається до роботи.

Фільм приніс Кендзі Мідзогуті другого «Срібного лева» на Венеційському міжнародному кінофестивалі, а разом з ним і бурхливе захоплення європейської кінокритики, що не соромилася порівнювати режисера з Шекспіром, Тіціаном і Бетховеном^[2]. Це один з улюблених фільмів Андрія Тарковського та Мартіна Скорсезе.^[3]

Проте, в самій Японії у фільмі побачили песимістичний коментар Мідзогуті з приводу масової міграції сільського населення в міста, яка розгорнулася в країні після Другої світової війни^[4]. Одночасно з Мідзогуті на той самий процес відгукнувся і Ясудзіро Одзу — фільмом «Токійська повість».

У «Казках туманного місяця» повною мірою використані характерні для Мідзогуті художні прийоми — відмова від монтажу (склеювання застосовуються лише для з'єднання сцен) і довгі горизонтальні «плани-свити» (як, наприклад, перехід з кімнати в будинку пані Вакаси до купання подружжя в лазні до їхнього бенкету на свіжому повітрі)^[5]. Завдяки цим безперервним планам, як помітив російський кінокритик М. Трофименков, в художніх координатах фільму «Грань між реальністю й чаклунством, світом людей та світом духів (далеко не завжди ворожих) не просто проникна, а не існує взагалі»^[2].

• Лурселль, Жак. Ugetsu monogatari / Повесть печальной луны после дождя // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 1292—1293. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

• Казки туманного місяця після дощу на сайті IMDb (англ.) (станом на 9.11.2017)