Казімера народилася в сім'ї Антонія Шиманського та Марії Шиманської (до шлюбу Філіповської). Її дитячі роки минули в Болехові, в рідному домі матері. 1917 року закінчила неповну гімназію у Львові. Студіювала польську філологію у Львівському університеті й водночас навчалась у Львівській консерваторії. Розпочавши літературну діяльність, вона стала членкинею Спілки польських письменників. Її чоловіком був адвокат і перекладач Станіслав Альберті[2], разом з яким вона проживала в Кракові, з 1926 у Варшаві, нетривалий час у Домброві-Тарнівській, a з 1930 року в Білій-Краківській, де Станіслав Альберті обійняв посаду старости Більського повіту. У той час Казімера значною мірою пожвавила літературне життя як у Білій-Краківській, так і в Бельську. І далі провадила літературну творчість і широко розвинену культурницьку діяльність. Була також перекладачкою художніх творів чеської та болгарської літератур. У своїй оселі Альберті провадили літературний салон, підтримували знайомство зі який відвідував, зокрема, Станіслав Ігнацій Віткевич. Він і написав портрети Станіслава Альберті[3].
Після вибуху Другої світової війни і смерті чоловіка, якого у 1940 році стратили енкавеесівці під час Катинського розстрілу, вона переїхала до Кракова, де була активною підпільницею. Була ув'язнена в німецькому таборі в Прушкові[4]. 1945 року вона виїхала з Польщі до Італії з посвідкою особи на дошлюбне прізвище — Казімери Шиманської та зміненою датою народження — 1 квітня 1907 року[1]. У 1951 році переїхала до Неаполя, а згодом до Барі, де продовжила свою письменницьку діяльність. Опублікувала серію нарисів про окремі італійські провінції. Її другим чоловіком був італійський адвокат Альфонсо Кокола (народився 2 березня 1909 року, помер 18 жовтня 2000 року)[1], який переклав її повоєнні книжки італійською[4].
Літературна і культурна діяльність
Меморіальна дошка, присвячена подружжю Альберті в у Бельську-Бялій.
Як журналістка Альберті дебютувала статтею «Sylwetka Niemki», опублікованю 1924 року в тижневику «Świat Kobiety». Як поетеса — віршем «Listopad», який з'явився в щоденній газеті «Rzeczpospolita» того ж року. У наступні роки публікувала свої вірші та статті в журналах «Świat Kobiety», «Głos Narodu», Kurier Literacko-Naukowy, «Comedia», «Gazeta Warszawska Poranna», «Myśl Narodowa», «Wiadomości Literackie», «Gazeta Warszawska» і «Tęcza».
З 1925 року Альберті була пов'язана з літературною спільнотою, зосередженою навколо Яна Каспровича. 1927 року видала свою першу збірку віршів під назвою «Бунт лавин» — делікатну й водночас чуттєву, ліричну, з атмосферою витонченого еротизму. Попри «гірську» тематику й назву збірки, її головною героїнею виступає жінка, а не гори. Того самого року вийшла збірка «Мій фільм». До поетичного доробку Альберті також належать: «Хвала життю і смерті» (1930), «Калинова година» (1935) та «Ятір у глибині» (1937), яку критики порівнювали з поезією Іллаковичівни та Стаффа. У віршах, що увійшли до цих збірок, а також у численних статтях вона торкалася соціальних, жіночих і слов'янських тем. Її роман, опублікований у 1928 році під промовистою назвою «Татри, лижі, кохання», належав до модної тоді течії закопансько-лижної літератури.
Під час перебування в Білій-Краківській вона підтримувала контакти з літературними колами всієї країни. У себе вдома Альберті організувала літературний салон, де приймала на відкритих зустрічах представників мистецтва та літератури. Вона поширювала літературу, влаштовувала авторські зустрічі та читання в школах і різних громадських об'єднаннях. Певний час керувала оригінальним мистецьким кабаре, для якого сама писала тексти сценок і пісень та ставила вистави. Співпрацювала з багатьма літературними, регіональними («Zjednoczenie», «Echo Beskidzkie») та національними часописами. Була ініціаторкою численних художніх виставок (наприклад, для Адама Бунша), з якими їздила навіть на бельські фабрики.
Перебуваючи в еміграції, в Італії, Казімера Альберті писала есеї та репортажі про цю країну. За цей час вона опублікувала ще одну збірку поезії та чотири томи репортажів. У циклі «Kantyczka polskiego emigranta» помітні настрої її покоління, вихованого в польській романтичній традиції, відмінні від настроїв емігрантських дітей, що вже відходили від польськості.
Твори
Польська поезія
Bunt lawin, wyd. Hoesick, Warszawa 1927
Mój film, wyd. Księgarni F. Hoesicka, Warszawa 1927
Pochwała życia i śmierci, wyd. Księgarni św.Wojciecha, Poznań-Warszawa 1930
Godzina kalinowa, wyd. Gebethner i Wolff, Kraków 1935
Usta Italji, wyd. Dom Książki Polskiej, Warszawa 1936
Więcierz w głębinie, wyd. Księgarnia F. Hoesicka, Warszawa 1937
Serce zwierzęce, wyd. Towarzystwo Ochrony Zwierząt w Bielsku i Związek Opieki nad Zwierzętami w Białej, Bielsko i Biała 1939
Польська проза
Tatry, narty, miłość, wyd. Hyperjon, Warszawa 1928
Ghetto potępione. Powieść o duszy żydowskiej, wyd. Renaissance, Warszawa 1931
Ci, którzy przyjdą. Powieść mieszczańska, wyd. Dom Książki Polskiej, Warszawa 1934
Sekrety Apulii. (Fragmenty) «Fabrica Litterarum Polono-Italica» 2019, nr 1.
Драматургія
Xenia setzt sich durch (Xenia idzie przebojem, przetłumaczoną na język niemiecki komedią pt. My i oni), reż. Aleksander Marten, premiera w Teatrze Miejskim w Bielsku (Deutsche Theaterverein) 1936
Wiosna w domu, reż. Zygmunt Noskowski, premiera w Teatrze Polskim w Poznaniu 1937
Проза італійською мовою
L'anima della Calabria (Dusza Kalabrii), traduzione di Alfo Cocola, wyd. Conte, Napoli 1950
Segreti di Puglia (Sekrety Apulii), wyd. Conte, Napoli 1951
Magia ligure (Magia liguryjska), traduzione di Alfo Cocola, wyd. I.C.S., Napoli 1952
Campania, gran teatro (Kampania, wielki teatr), wyd. I.C.S.S.D., Napoli 1953
La bocca dell'Italia, poezje, wyd. Conte Pozzuoli, Napoli 1963
L' anima della Calabria (Dusza Kalabrii), wyd. Soveria Mannelli, Rubbettino, 2007, ISBN 978-88-498-1923-6
Italia celebre e sconosciuta, wyd. I.C.S., Napoli b.d.
Статті італійською мовою
Uno degli uomini più umani!: il miracoloso passaggio dello Stretto [w:] Parola di vita periodico bimensile d'azione giovanile cattolica, A. 44, nr 17(1965), s. 3.
Gioacchino da Fiore: un santo senza l'aureola ufficiale [w:] Calabria Letteraria, a.26, nr 6–7–8–9(1978), s. 51–53.
Un santo senza l'aureola ufficiale [w:] Calabria letteraria: periodico mensile di cultura regionale, nr 10 (1992), s. 42–43.
Una tomba nel Busento: un'antica ballata gotica [w:] Calabria letteraria: periodico mensile di cultura regionale, nr 1 (1995), s. 76.
Ibico, il grande poeta lirico reggino [w:] Calabria letteraria: periodico mensile di cultura regionale, nr 1(1996), s. 29–30.
Mattia Preti: il «Porthos» e il «Cavaliere calabrese» [w:] Calabria Letteraria, a.44, nr 4–5–6 (1996), s. 17–19.
Бібліографія
Józef Golec, Stefania Bojda: Alberti Kazimiera, [w:] Słownik biograficzny Ziemi Cieszyńskiej t. 2, Cieszyn 1995.
Jacek Kolbuszewski: Tatry w literaturze polskiej 1805—1939, Kraków 1982.
Jacek Proszyk: O przyjaźni Witkacego z Kazimierą i Stanisławem Albertimi, [w:] Witkacy: bliski czy daleki, red. Janusz Degler, Słupsk, 2013, s. 487—502.
Jacek Proszyk (17 marca 2014). Witkacy u Albertich. kalendarz.bielsko.biala.pl. Процитовано 22 січня 2015.
Zofia Radwańska-Paryska, Witold Henryk Paryski: Alberti Kazimiera, [w:] Wielka encyklopedia tatrzańska, Poronin 1995.
Edmund Rosner: Przypomnienie Kazimiery Alberti, [w:] Beskidzkie ścieżki pisarzy. Szkice literackie, wyd. «Śląsk» Katowice 1982, ISBN 83-216-0269-X.
Jan Kiełkowski: Alberti Kazimiera. W: Małgorzata i Jan Kiełkowscy (red.): Wielka encyklopedia gór i alpinizmu. T. 6: Ludzie gór. Katowice: Wydawnictwo STAPIS, 2013, ss. 11–12. ISBN 9788361050896.
Stanisław Ignacy Witkiewicz, Listy do żony (1932—1935), oprac. Janusz Degler, PIW, Warszawa 2010, s. 134, 463—464.
Пам'ятник Казімері Альберті на території Технічно-гуманістичної академії в Бельську-Бялій.
Згідно з постановою nr XXXI/353/2000 Міської ради в Бельську-Бялій від 27 червня2000 року одну з нових вулиць у житловому масиві Ланґевича названо іменем Казімери Альберті.
5 січня2009 року в Польському театрі Бельсько-Бялої відбулася прем'єра спектаклю, в основі якого покладено біографію Казімери Альберті під назвою Літературний салон Казімери Альберті в рамках циклу «Фабрика сенсації „Прошик і п'ятірка“»[6].
26 листопада 2009 на будинку під адресою майдан Польського війська, 11 у Бельську-Бялій[7], де з 1930 року мешкало подружжя Альберті, відкрито меморіальну дошку[8].
26 червня 2018 року на території Технічно-гуманістичної академії в Бельську-Бялій відкрито пам'ятник поетесі, яка сидить на лавці й тримає в руках книжку. Пам'ятник виконано з полімерів i графену із застосуванням адитивних технологій. Це перший пам'ятник у Польщі, виконаний у такий спосіб[9].
