Казінік Михайло Семенович
Миха́йло Семе́нович Казі́нік (нар. 13 листопада 1951) — білоруський і шведський скрипаль, музикознавець, публіцист, лектор, педагог[1][2] і популяризатор класичної музики. БіографіяМихайло Казінік народився 13 листопада 1951 року у Ленінграді, у сім'ї гірничого інженера Семена Михайловича Казініка, уродженця білоруського села Черея (тепер — Чашницького району Вітебської області Білорусі), та Белли Григорівни Левіної, уроджениці білоруського міста Чашники (тепер — Вітебської області Білорусі). У 1953 році сім'я переїхала до Вітебська. 1958 року Михайло вступив до Вітебської музичної школи № 1 в клас скрипки. У 1960 — отримав першу премію на конкурсі молодих виконавців у Вітебську. У 1968 році продовжив навчання у Вітебському музичному училищі. У 1970 — вступив до Білоруської державної консерваторії в Мінську, яку закінчив у 1975 році в класі професора Михайла Гольдштейна. У 1970 році отримав першу премію на міжнародному конкурсі Міністерства культури Білорусі, присвяченому 200-річчю від дня народження Бетховена. Конкурс для студентів консерваторій Східної Європи відбувався в рамках міжнародної конференції, присвяченої творчості Бетховена. Одночасно з навчанням в консерваторії, з 1971 по 1975 рік, брав уроки у професора Михайла Ваймана в Петербурзькій консерваторії. У 1975 році у Вітебську у Михайла Казініка народився син Борис. Після закінчення консерваторії отримав направлення до Мінської філармонії. З 1975 по 1990 рік їздив з лекціями й абонементними серіями лекцій-концертів по Радянському Союзу, включаючи Мінськ, Вітебськ, Гродно, Київ, Суми, Кіровоград, Каунас, Кострому, Краснодар, Сочі, Москву. У 1986 році Всесоюзне музичне товариство під головуванням Ірини Архипової присвоїло Казініку звання музикознавець вищої категорії. У 1991 році отримав шведське громадянство й переїхав до Стокгольму. У 1993 почав багаторічну співпрацю з режисером Юрієм Ледерманом. З 1993 по 2004 рік вони поставили декілька спектаклів в Стокгольмі, в тому числі «Моцарт проти Сальєрі», «Замість Чайки», "Простір «Кармен»", «Простір Маски», «Записки божевільного», «Государ» та інші. З 2004 по 2007 рік, спільно з російським режисером-документалістом Ігорем Шадханом та режисером Наталією Кугашовою, створив 64 фільми про значні явища музичного мистецтва. Вони вийшли в ефір на російському каналі ТВ Центр. З 2005 року — музичний експерт-співорганізатор Нобелівського концерту та коментатор телевізійної трансляції концерту на шведському телебаченні[3]. З 2007 року — автор і ведучий музичних програм на російських радіостанціях «Орфей» та «Серебряный дождь». З 2010 року — віце-президент Міжнародної асоціації письменників і публіцистів. З 2012 року — ведучий авторської програми «Ноти, які змінили світ» на російському телеканалі «Дождь» та музичної програми на радіо «Голос Росії». У 2012 році став Почесним членом Слов'янської академії літератури і мистецтв (Болгарія) та Почесним доктором RISEBA — Ризької міжнародної школи економіки. ПереконанняШкільна реформаВважає за необхідне проведення реформи шкільної освіти у світі. На його думку, сучасна школа формує у людини «кліпове мислення», оскільки дитина отримує пов'язані між собою розрізнені знання з різних предметам. На його думку школа людям «набила голову, як мішок соломою, набила купою відомостей, з яких 90 % їм не знадобляться ніколи, і не дала парадигму знання, жагу до знань, потягу до знань, способу пізнання через культуру, через мистецтво, через математику»[4]. ПублікаціїКниги
Статті
Примітки
Посилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
