Калинович Костянтин Юрійович

Калинович Костянтин Юрійович
Народився	9 серпня 1959(1959-08-09) (65 років)  Новокузнецьк, Кемеровська область, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Місце проживання	Львів
Діяльність	графік
Alma mater	Український поліграфічний інститут (1992)

Костянтин Юрійович Калинович (9 серпня 1959(1959-08-09) , Новокузнецьк, Кемеровська область ) — український художник, графік, майстер екслібриса. Член-кореспондент Королівського товариства живописців і граверів (1992).

Володар престижних мистецьких премій міжнародних виставок графіки (США, Велика Британія, Франція, Польща, Туреччина, Італія, Бельгія, Китай та ін.).

Народився 9 серпня 1959 року у Новокузнецьку (Росія).

Навчався в Луганській дитячій художній школі (педагог Микола Папуцин), де зацікавився мистецтвом глибокого друку^[1].

1992 року успішно закінчив факультет графіки Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (нині — Українська академія друкарства) у Львові.

1990 року відбулася перша персональна виставка у Великобританії, 1992 року Костянтин Калинович отримав членство в Королівському товаристві живописців і граверів.

Учасник міжнародних художніх виставок (Німеччина, Італія, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Фінляндія та ін.)

2017 року виставка графіки художника «Тіні зимового саду» відбулася в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ)^[2].

1992 року художник здобув свою першу нагороду за участь у VII Міжнародній виставці друкованої графіки (м. Сеул, Південна Корея). Відтоді практично кожного року отримував премії на міжнародних бієнале та виставках екслібриса чи малої графіки.

В Україні вийшли друком альбоми Костянтина Калиновича «Зимові сни» (2007) та «Тіні на снігу» (2020)^[3].

Костянтин Калинович працює в техниці живопису, станкової графіки, екслібриса, створює ілюстрації до книжок.

Майстерно володіє технікою офорту, сухої голки, акватинти, мецо-тинти, які іноді розфарбовуються в один-два кольори^[1].

В творах художника поєднується світогляд сучасного митця з відлунням творчості видатних творців Пізнього Середньовіччя та Північного Відродження. Відбувається своєрідний діалог з митцями минулого, мовою символів та алегорій створюється нереальний світ реальних персонажів та подій.

Роботи художника відрізняються не тільки високим професіоналізмом, філігранністю техніки, а й реалістичністю образів, які межують із сюрреалізмом. Мистецтвознавиця Н. Ю. Белічко відзначила:

Роботам митця притаманна мініатюрна, ювелірна витонченість ліній, малюнка, емоційна виразність сюжетів, які змушують глядача шукати складні асоціативні рішення, нерідко з філософськими узагальненнями. В сюрреалістичних образах художник зашифровує власні відчуття, найчастіше меланхолічні, з ліричним сумом^[4].

Гуаші і акварелі Калиновича символічно й стилістично пов'язані з книжковою мініатюрою пізнього Середньовіччя, з витонченістю її малюнка та яскравим колоритом. Звідти ж походить улюблена тема пір року й, особливо — зими, часу розваг і спокійного відпочинку біля вогню. Сова, похмурий символ людського невігластва, вочевидь потрапила до світу Калиновича з творів Босха або його послідовника Брейгеля Старшого. Вплив Брейгеля, майстра складної і багатозначної асоціації, відчувається у всьому, від прямої цитати зі знаменитого «Мізантропа» до насолоди казковою красою зимових пейзажів^[5].

Головним джерелом натхнення для Калиновича залишається творчість голландців 17 століття, особливо Вермера і Аверкампа. Роботи українського художника — це не просто віртуозна стилізація, «гра у старовину». Це вислів сучасної людини яка постійно переосмислює себе — не випадково у творах митця то тут то там з'являється годинник як символ нестримного плину часу.

• 2003—2005 — «Бестіарій Апокаліпсиса»
• 2003 — «Великий святковий обід»
• 2005 — «Зламаний годинник Брейгеля»
• 2006 — «Великий птахолов»
• 2007 — «Великий Білий Птах»
• 2011 — «Великий годинникар»
• 2014 — «Портрет М. Гоголя»
• 2021 — «Осінній вітер»

• 1980 — «Тихий вечір»
• 2012 — «Птахи мого серця»
• 2013 — «Місячне сяйво»
• 2013 — «Остання ніч літа»
• 2014 — «Зима в селі»
• 2017 — «Великий Капелюх Аверкампа»
• 2021 — «Ранок після Різдва»

1. ↑ ^{а б} Нестеренко П. Художній образ української книги XX—ХХІ століть. — Київ, 2021. — С. 251.
2. ↑ Олих, Ирина (16 сентября 2017). «Тени зимнего сада» : Выставка графика Константина Калиновича в Киеве. Артхив (рос.) . Процитовано 2 квітня 2023.
3. ↑ Нестеренко П. Художник, який відчуває нерозривний зв'язок часів / Петро Нестеренко // Українська культура. — 2020. — № 4—6. — С. 17— 21 : іл.
4. ↑ Белічко Н. Ю. Графічні алегорії Костянтина Калиновича / Наталія Юріївна Белічко // «Педагогічні аспекти підготовки викладачів з візуального мистецтва та дизайну: сучасність і перспективи» та «Актуальні питання мистецтвознавства: виклики XXI століття» : зб. матеріалів міжнар. конф. — Харків: ХДАДМ, 2017. — С. 122.
5. ↑ Костянтин Калинович. Бібліотека українського мистецтва. Процитовано 2 квітня 2023.

• Константин Калинович. Зимние сны : [альбом]. — Киев : Издательство Сергея Бродовича, 2007. — 160 с. — Текст рос., англ.
• Константин Калинович. Тени на снегу : [альбом]. — Харьков : Глобус, 2020. — Текст рос., англ.
• Сидор-Гібелинда О. Хмарка, дзиґар. Плин часу, або Життя як ковзанка (кілька слів про Костянтина Калиновича) / Олег Сидор-Гібелинда // Образотворче мистецтво. —2020. — № 1. — С. 19—53 : іл.
• Нестеренко П. Митець, який відчуває нерозривний зв'язок часів // Нестеренко П. Художній образ української книги XX—ХХІ століть. — Київ : Саміт-книга, 2021. — С.250—255 : іл.

http://www.kalynovych.net/kk_bio.html Персональний сайт Костянтина Калиновича