Калитко Катерина Олександрівна
Катери́на Олекса́ндрівна Кали́тко (нар. 8 березня 1982, Вінниця) — українська поетка, перекладачка, авторка поетичних збірок і прозових творів. Членкиня Українського ПЕН, колишня членкиня Національної Спілки Письменників України (у 2024 році подала заяву на припинення участі у Спілці). ЖиттєписНародилася у м. Вінниці, де й закінчила середню школу — із золотою медаллю[3]. У 1999—2005 роках студіювала політологію та журналістику в Києво-Могилянській академії. Живе і працює у Вінниці та в Сараєві[4]. Творчість Твори Катерини Калитко друкувалися в періодиці, зокрема у журналах «Світо-Вид», «Українські проблеми», «Молода Україна», «Кур'єр Кривбасу», «Radar», з'являлися в антологіях та альманахах: «Привітання життя», «Гранослов», «Початки. Антологія молодої поезії» (1998), «Молоде вино» (2000), «Колекція» (2001), «Українська поезія ХХ ст.» (2001), «Багатоголосся. Подільська поезія ХХ ст.» (2002), «Найкращі вірші про кохання. Чоловічий примірник» (2007), «Дві тонни» (2007), «Чорне і червоне: Сто українських поеток ХХ сторіччя» (2011), «М'якуш. Антологія української смакової поезії» (2012) та інших. У 17-річному віці перемогла в поетичному конкурсі «Гранослов» (1999). Лавреатка конкурсів «Гранослов» та «Привітання життя» ім. Богдана-Ігоря Антонича, конкурсу читаної поезії «Молоде вино», конкурсу видавництва «Смолоскип» та літературної премії «Благовіст». У 2017 році книжка Катерини Калитко «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки», що вийшла у «Видавництві Старого Лева», була відзначена премією «Книга року Бі-Бі-Сі — 2017»[5]. Поетична збірка «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого» присвячена психології людини на тлі значних історичних подій. Частина віршів написана верлібром.[6] Збірка отримала премію «ЛітАкцент Року» (2019) у номінації «Поезія».[7] У 2023 році Калитко запросили написати текст для Радіодиктанту національної єдності.[8] БібліографіяАвторка поетичних збірок
Прозова творчістьУ 2007 році опублікувала книжку малої прози «М.істерія» у співпраці з київським видавництвом «Факт»[10]. У 2017 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка короткої прози «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки»[11]. Переклади іншими мовамиОкремі твори Катерини Калитко перекладені англійською, німецькою, польською, вірменською, литовською, словенською, сербською, болгарською, італійською та на іврит. Збірка віршів «Золото, смирна і мед» вийшла 2014 року в Ізраїлі (переклад на іврит Антона Паперного). Вірші періоду широкомасштабного вторгнення Росії в УкраїнуЗ поетичної антології «Поміж сирен»[5]Катерини Калитко формулює поетичну рефлексію про винятковість нового часу у рядках: “Час такий, що промовлене / одразу стає історією”. Крім того, що це вловлення нерва перших місяців широкомасштабної війни, це ще й фіксація станів та історій, які прагне робити авторка. Аби історія тепер знерухомленого тіла бійця (17 ст.) не загубилась, її треба проговорити й додати олюднення, яким чоловіком він був. Аби безглузда сварка напередодні вторгнення (16 ст.) не забулась, треба її дрібну роль осмислити у вірші. Останні слова бійця перед відходом у сховок за пазуху Богородиці (20 ст.) треба зафіксувати. І це прагнення відтворювати, додумувати й проживати критичні досвіди інших іде від почування пустки у першому вірші Катерини Калитко у збірці “Поміж сирен” (12 ст.). “В ньому [серці] вирва”, “заповнить вирви та безодні”, тепер вже неясно, “як звали нас і де були ми”. Війна спричиняє зупинку та заземлення, у ті перші місяці важило короткострокове “де ти сьогодні”, а не що ми були й чим будемо. А потім у віршах авторки все більше фіксацій не стану пустки, а історій. Можливо, це віднайдення однієї зі своїх функцій, коли постає новий світ-пустка. Тобто прагнення пустку, яка жахала у першому вірші й у перші місяці, заповнювати. Якщо у першому вірші минуле не має значення для Катерини Калитко, то у наступних вже важить тяглість боротьби від прадіда (алюзія на Тараса Шевченка) (19 ст.). А у рядках “Сліпе повітря Європи обмацує нове / обличчя тобі, / бо силкується упізнати” теж відчитується мотив пошуку Європою тяглості обличчя України, яке хоч і нове, та не перше. Віднаходимо у віршах також проблему безсилості мови у новій реальності. Лірична героїня (23 ст.) фіксує, що мова і дійсність під час війни розшаровуються, як вода й олія. А Богородиця береться перековувати пекучу нині кирилицю на безжальні ножі (20 ст.). Перевинайдення слів та повторне навчання говоріння стануться із суспільством пізніше. Проте найбільше важить у цих 8 віршах Катерини Калитко у збірці інша рідина — кров. У Катерини Калитко багато згадок про аптечку, турнікети, кровоспинне. “Затягніть міцніше на чорній плоті країни турнікет кордону, крововтрата стає критичною” (18 ст.) — знекровлення країни. Неодноразове повернення до знекровлення у буквальному сенсі та метафоричному як символу загрози смерті чи вже її факту. Відзнаки
Стипендіатка письменницької програми Центральноєвропейської ініціативи Fellowship[13]. У вересні 2016 року отримала Кришталеву премію Вілениці[14] від міжнародного фестивалю Vilenica International Literary Festival. У листопаді 2017 року отримала літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського від Польського інституту у Києві[15] за прозову україномовну творчість, що порушує актуальні теми, змушує до рефлексії, розширює знання про інші культури. У 2019 році нагороджена незалежною Премією Women in Arts від UN Women та Українського інституту в рамках HeForShe Arts Week 2019. У 2023 році отримала Шевченківську премію у номінації «Література» за збірку «Орден мовчальниць»[16]. Перекладацька діяльністьДосліджує та перекладає сучасну літературу Боснії і Герцеговини. Цикли оповідань Міленка Єрговича, Сніжани Мулич, Семездина Мехмедіновича, Ламії Бегагич та інших друкувалися в часописі «Кур'єр Кривбасу» в рамках авторської перекладної рубрики «Контурна карта». Добірки віршів Міленка Єрговича та Стевана Тонтича з'явилися в електронному часописі «Alarum»[17][18]. Окремими книжками виходили переклади:
За свої переклади відзначена премією часопису «Кур'єр Кривбасу» та перекладацькою премією METAPHORA.[19] У грудні 2017 року незалежне видавництво «Круговерть» видало культовий роман письменника боснійського походження Меші Селімовича «Дервіш і смерть» у перекладі Катерини Калитко[20]. У травні 2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшов черговий переклад боснійського і хорватського письменника Міленка Єрговича, виконаний Катериною Калитко — збірка із 16 оповідань «Іншалла, Мадонно, іншалла»[21]. Аудіозаписи творів
Примітки
Посилання Вікіцитати містять висловлювання від або про: Калитко Катерина Олександрівна
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
