Кальчинівка (Ніжинський район)
Кальчи́нівка — село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 року входило до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші. ГеографіяСело Кальчинівка розташоване на сході Ніжинського району [1] і знаходиться за 6 км на південний захід від села Біловежі Перші. Віддаль до центру громади 21 км і до залізничної станції Григорівка – 8 км. Середня висота над рівнем моря – 137 м. Біля села бере початок р. Остер. ІсторіяКальчинівка – давнє українське козацьке поселення, засноване на початку XVII століття. Воно є на мапі де Боплана 1648 року, називалося Колчиновка[2]. 1766 року в Кальчинівці поселилися німецькі колоністи, які переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера і Прусії, були вони лютеранами[3]. На той період у Кальчинівці вже було 9 хат та 5 мазанок, тому назву поселення зберегли[4]. 1859 року в німецькій колонії Кальчинівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкало 334 особи (174 особи чоловічої статі та 160 — жіночої), налічувалось 35 дворових господарств[5]. Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі, центрі Кальчинівської волості, мешкало 585 осіб, налічувалось 64 дворових господарства, діяли заїжджий двір і лавка[6]. За переписом 1897 року в Кальчинівці мешкало 898 осіб (472 особи чоловічої статі та 426 — жіночої), з них 797 протестантів[7]. Станом на 1901 рік у селі мешкало 772 особи (400 осіб чоловічої статі та 372 — жіночої)[8]. Зменшення населення обумовлено переїздами німців у інші поселення. У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село стало центром Кальчинівської сільради і ввійшло до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у селі проживало 1094 особи, налічувалось 198 дворових господарств[9]. З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями, частину жителів Кальчинівки об’явили куркулями і розкуркулили. Куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [10] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [11]. Всього знайдено 26 членів родин, з них 13 осіб з роду Сартісонів. Середня чисельність німецької сім’ї складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 150-160 осіб, дані орієнтовні. Після створення в 1932 році Чернігівської області село ввійшло до складу Дмитрівського району. Голодомор 1932-1933 років не обминув і Кальчинівку. Зафіксовано смерть від голоду двох осіб, то були українці [12]. А відомостей про німців немає, списки померлих складалися за показами очевидців, німців на той період у селі вже не було. Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 3 жителі села, Готфрід і Міллери, а Нейман отримав 10 років концтаборів[13][14]. Кількість репресованих порівняно з іншими німецькими поселеннями була меншою. В селі був зразковий німецький колгосп, який славився високими врожаями зернових культур, а ще тут здавна вирощували породистих коней (воли німцям не подобались). Колгосп очолював комуніст Християн Едель, а його брат Данило був головою сільради[15][16]. В серпні 1941 року частина жителів Кальчинівки була мобілізована в робочі колони, разом із жителями українських сіл вони копали окопи, протитанкові рови та будували інші укріплення на західному напрямку. Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[17]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили село Кальчинівку 14 вересня 1941 року. Жителі села, які в той період перебували на схід від місця проживання, були депортовані, а чоловіків мобілізували в Трудармію. Під час окупації жителі села підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської громади на зразок колгоспу[3]. Напередодні 1942 року каральний загін мадярів вчинив жорстоку розправу над родиною Еделів. Християн і Данило Еделі після окупації Чернігівщини перебували в підпіллі. Карателі розстріляли обох братів і всю сім’ю Християна, дружину і 9 дітей, серед яких були одномісячні близнюки Микола та його сестра. А сім’ї Данила Еделя вдалося втекти[16]. З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[18]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року жителі Кальчинівки разом з німцями з інших лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід[3]. Тих, хто не хотів переїжджати, вивозили примусово. У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Кальчинівки була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані, переважно, у Кіровську та Вологодську області Росії, а іншим вдалося втекти[3][19]. Село Кальчинівку визволили 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[20]. Після звільнення села німців, які ще залишалися, депортували до Казахстану та в Сибір, серед депортованих була і сім’я Данила Еделя. В селі залишилися лише українці, яких доповнили переселенцями. Після війни чисельність населення поступово зменшувалася, в 2007 році в чотирьох хатах проживало по 1-2 особи[21]. Село на межі зникнення. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади[22]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бахмацького району, село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області[23].
Пам'яткиУ селі знаходиться пам'ятник німецькій родині Еделів. Валентин, син Данила Еделя в 1970-х роках знайшов у архівах інформацію про антифашистську діяльність батька та його брата. Пам’ятник було встановлено за сприяння адміністрації Бахмацького району[16]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
