Кандибине (Миколаївський район)

село Кандибине
Герб
Країна	Україна
Область	Миколаївська область
Район	Миколаївський район
Тер. громада	Костянтинівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA48060110050012775
Основні дані
Засноване	1815
Населення	457
Площа	0,567 км²
Густота населення	806 осіб/км²
Поштовий індекс	56654
Телефонний код	+380 5167
Географічні дані
Географічні координати	47°10′35″ пн. ш. 32°2′29″ сх. д. / 47.17639° пн. ш. 32.04139° сх. д. / 47.17639; 32.04139
Середня висота над рівнем моря	54 м[1]
Найближча залізнична станція	Баловне
Відстань до залізничної станції	22 км
Місцева влада
Адреса ради	56663, Миколаївська область, Миколаївський район, село Костянтинівка, вулиця Гагаріна, № 29А
Карта
Кандибине
Кандибине
Мапа
Кандибине у Вікісховищі

Канди́бине — село в Україні, у Костянтинівській сільській громаді Миколаївського району Миколаївської області. Розташоване за 22 км від залізничної станції Баловного^[2]. Населення становить 457 осіб.

Село Кандибине розташоване між шляхами з Криму до Вінниці і до Кропивницького, у центральній частині Миколаївської області.

Щит розтятий і перетятий; у 1-у зеленому полі срібна кінська голова зі золотою збруєю; у 2-у синьому - червоний лапчастий хрест із вирізами на кінцях, облямований золотом й у такому ж сяйві; у 3-у срібному - червоне серце, пронизане навхрест додолу двома золотими шаблями; у 4-у зеленому - золотий поштовий ріжок, перевитий срібною стрічкою.

Зображення кінської голови, спорядженої збруєю, символізує існування на місці поселення казенної (державної) кінської станції Кандибинська. У списках населених пункті в Херсонської губернії 1859 р. вказана земська поштова станція з 10-ма трійками коней.

Червоний хрест (подібний до мальтійського) у золотій облямівці із сяйвом символізує безіменний хутір, який існував у південних степах як запорізький зимівник. Подібний хресту золотому сяйві містився на знаменах Чорноморського козацтва. Такий же хрест є на гербі Нової Одеси, що підкреслює розташування Кандибиного у минулому в Новоодеському районі.

Пронизане шаблями червоне серце нагадує герб роду Кандиб, зафіксований у “Малоросійському гербовнику”. Кандиби відомі як український шляхетський рід XVII—XVIII ст. Від прізвища генерала Кандиби поселення отримало свою назву. Серце символізує істину, любов і розум. Серце пронизане шаблями алегорично підкреслює страждання за віру і рідну землю.

Поштовий ріжок символізує збудовану в 1802— 1803 рр. поштову станцію, яка займалась перевезенням кореспонденції, багажі в та пасажирів державним шляхом з півдня на північ. Зелений колір означає надію, відродження і достаток; синій - славу і бездоганність, вірність і святість; золото символізує велич і багатство, а срібло - мудрість і доброту, мир і досконалість.^[3]

Квадратне полотнище, розділене вертикально на дві рівновеликі частина; у синьому полі від древка — червоний лапчастий хрест із вирізами на кінцях, із жовтою облямівкою й таким же сяйвом, внизу під хрестом - жовтий поштовий ріжок, перев’язаний білою стрічкою; поле з вільного краю складається з п’яти рівновеликих горизонтальних смуг - трьох білих і двох зелених. Поєднання білих і зелених кольорів означає весняні квітучі сади мешканців села.

Генерал Кандиба отримав 1774 р. тут землі з рекомендацією не руйнувати існуючий зимівник. Нове заселення відбулося у перші роки XIX ст. На початку 1800-х рр. збудовано поштову станцію, згодом появилися переселенці з с. Сланець. Карти і описи фіксують сучасну відантропонімну назву від 1820 р.: “казенний кінний завод Ст. Кандибинська”, “Кандибин хутір казенний при фонтані” (1863), “Кандибине - земська поштова станція, яка утримувала 10 трійок коней, джерело води з купальнею (фонтаном)”.

Влітку 1891 року, подорожуючи по Росії, в Кандибиному побував молодий Олексій Горький. Тут він став свідком колективного знущання над молодою жінкою. Цю картину письменник описав в оповіданні «Вивід»^[2].

15 лютого 1920 року, після того, як Добровольча армія залишила село, у ньому відбувся волосний селянський з'їзд, на якому була підтримана Радянська влада. В цей же день селяни зібрали і відправили голодуючим робітникам Петрограда 1 тисячу пудів хліба. В лютому того ж року створено партосередок. У 1922 році організовано перші артілі «Свобода» і «Труд»^[2].

1935 року жінки Кандибиного звернулися до Олексія Горького з проханням побувати в оновленому селі. Хворий письменник не міг відвідати знайомі місця, але надіслав гроші для будівництва тут школи, яка стоїть на найвищому місці і носить ім'я Олексія Горького. При ній був створений музей письменника^[2]. У 1967 році в селі встановлено пам'ятник Максиму Горькому — погруддя на прямокутному п'єдесталі (скульптор Ігнатьєв)^[4].

Село було центром сільської ради, до якої входили також села Новокрасівське, Новоматвіївське, Сільвестрівське, Скоблик. Станом на початок 1970-х років в селі працював радгосп імені Горького. Господарство обробляло 3 508 га орної землі. Воно вирощувало зернові й технічні культури (соняшник); було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час працювали середня школа, дитячі ясла, клуб, бібліотека^[2].

На околицях села знайдено знаряддя праці доби бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.)^[2].

• Згідно Історії міст і сіл Української РСР у 1971 році населення села становило 219 мешканців^[2].
• Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 485 осіб, з яких 240 чоловіків та 245 жінок^[5].
• За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 455 осіб^[6].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[7]

Уродженцем села є Микола Іванович Калиниченко (1924—2007) — доктор медичних наук, заслужений лікар України.

• Кандибине // Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 611. — 15 000 прим.