Кантрев

Ка́нтрев (валл. cantref, ['kantrɛv], традиційна англійська назва — hundred) — одиниця адміністративного поділу середньовічного Уельсу, що відігравала центральну роль в організації системи правосуддя відповідно до валлійських законів.

Походження

У Середньовіччі весь Уельс поділявся на кантреви, а ті, у свою чергу, на коммоти (cymydau, одн. cwmwd). Слово «кантрев» складено з двох коренів: cant 'сто' і tref. Слово tref у сучасній валлійській мові означає «невелике місто», але раніше воно позначало набагато меншу область (що збережено у сучасному валлійському слові pentref — воно означає просте село, але буквально означає «центр tref'а»). Припускається, що поділ на кантреви передував поділу на коммоти. Розмір кантревів міг бути різним: більшість поділялась на два-три коммоти, але до найбільшого кантреву — Кантрев Маур або Великий Кантрев, — в Істрад-Тіві (нині графство Кармартеншир) входили сім коммотів. Уявлення про середній розмір кантреву дає той факт, що острів Англсі поділявся на три кантреви: Кемайс, Аберфрау й Росір.

Судочинство

Поділ на кантреви відігравав особливу роль у судочинстві. В кожному кантреві був свій суд, що являв собою зібрання uchelwyr, «благородних», тобто найбільших землевласників кантреву. Головував на суді король чи його представник. Окрім суддів, на суді були присутніми секретар, пілорус і (якщо необхідно) два професійних адвокати. Суд кантреву розглядав справи про злочини, встановлення кордонів та спадщину. Згодом багато функцій суду кантреву перейшли до суду коммота, та в деяких областях назви коммотів відомі куди краще, ніж назви кантревів.