Канюка Сергій Максимович
Сергі́й Макси́мович Каню́ка (8 жовтня 1889, с. Кіловці, РІ — 1 лютого 1959, УРСР, СРСР) — український радянський педагог, кандидат педагогічних наук (1958), старший науковий співробітник відділу методики мови Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, автор підручників з української мови. Біографічні даніНародився 8 жовтня 1889 в с. Кіловці (Кійлівці) (тепер с. Миролюбівка Попільнянського району Житомирської області) в селянській сім'ї. Батько — Максим Канюка — батрак із маєтку поміщика Терещенка, був грамотним. У 1900 році закінчив церковно-приходську школу в рідному селі. У 1902 році самотужки підготувався до екзаменів та вступив до учительської школи, яку відкрили незадовго до цього в маєтку лікаря Юркевича в с. Кривому Сквирського повіту Київської губернії (тепер Попільнянського району Житомирської області), закінчив у 1905 році з відзнакою та нагородою. В тому ж році його призначили учителем церковно-приходської школи с. Старостинці (тепер Погребищенського району Вінницької області). У 1906 році його переведели у школу грамоти в с. Королівка. З 1907 по 1910 рік навчався в Київській учительській семінарії, яку закінчив з відзнакою. Працював учителем у сільський школах. З 1927 року працював викладачем української мови та літератури в київських школах, технічних училищах, технікумах.[2] У 1930 році екстерном склав державні екзамени за програмою літературно-мовного факультету інституту профосвіти[3]. Деякий час працював учителем української мови і завучем середньої школи № 6 м. Києва[3]. У 1940 році його запросили працювати в Управлінні шкіл Народного комісаріату освіти УРСР. З початком війни евакуювався з комісаріатом з Києва до Харкова, потім до Ворошиловограда, потім до Самарканд (УзРСР), де працював у середній школі[2]. З 1943 року після поверннення з Середньої Азії працював в НДІ педагогіки УРСР. Водночас з 1943 по 1948 рік був інспектором-методистом з української мови та літератури в Міністерстві освіти УРСР[3]. У 1948 році через погіршення стану здоров'я вимушено залишив роботу в міністерстві освіти і повністю перейшов до наукової діяльності в інституті педагогіки[2]. Помер 1 лютого 1959 року на 70 році життя[3]. Особистість та науковий внесокУ некролозі присвяченому вченому, опублікованому товаришами у журналі «Українська мова в школі», відзначено: «Завжди спокійний, витриманий і скромний товариш, вдумливий і працьовитий науковець, глибокий знавець психології учня, щирий друг і порадник учителів — таким знали Сергія Максимовича всі, хто зустрічався з ним у житті, в праці. Таким він і залишиться назавжди в їх пам'яті»[3]. У статті О. Смірнової присвяченій вченому зазначено: «Помер С. М. Канюка на початку 1959 року, та його підручники ще й через десяток з лишнім років виходили в світ та були рекомендовані до навчання Міністерством освіти УРСР»[2]. Наукова роботаУ 1938 році видавництво «Радянська школа» видало його посібник «Відокремлені члени речення в середній школі». На початку 1945 року педагог опублікував у журналі «Радянська Україна» статтю «Повторення граматики української мови».[2] Працював над удосконаленням проєкту програми з української мови для 8‑річної школи, над питанням перебудови методів і форм навчання мови в школах через реорганізацію системи народної освіти, над підручниками з методики мови (у співавторстві).Допомагав роботі редакції журналу «Українська мова в школі». Автор шкільних підручників, посібників для вчителів, методичних листів, методичних розробок для вчителів початкових класів, учителів української мови 5—7 класів.[3] Праці
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
