Карабінери (фільм)

Карабінери
The Carabineers
Жанр	кінокомедія і драматичний фільм
Режисер	Жан-Люк Годар[1][2]
Продюсер	Карло Понті
Сценарист	Жан-Люк Годар, Жан Грюоd і Роберто Росселліні
У головних ролях	Маріно Мазеd, Catherine Ribeirod, Барбет Шредер, Patrice Moulletd, Geneviève Galéad, Jean Brassatd, Жан Грюоd, Jean-Louis Comollid, Roger Coggiod, Pascale Audretd[3] і Gilbert Serviend[3]
Оператор	Рауль Кутар
Дистриб'ютор	Netflix
Тривалість	85 хв.
Мова	французька
Країна	Франція  Італія
Рік	1963
IMDb	ID 0056905

Карабінери (фр. Les Carabiniers) — п'ятий повнометражний фільм 1963 року французького режисера Жана-Люка Годара.

Двоє бідних братів Улісс (Маріно Масе) і Мікеланджело (Альберт Джурос) живуть у маленькій хатині зі своїми дружинами. Якось на їхню ферму приїжджають військові з листом від короля своєї вигаданої країни. У листі повідомляється, що розпочалася війна і король оголосив мобілізацію. Призовникам обіцяють можливість грабувати, вбивати, ґвалтувати та мати повну свободу від наслідків своїх дій під час війни, в обмін на все, що вони бажають — басейни, Maserati, жінок — усе коштом ворога.

Їхні дружини Венера та Клеопатра (Катрін Рібейро та Женев'єва Галеа) заохочують їх до війни, коли вони чують про багатство. Вони вирушають і перетинають поля битв і села, руйнуючи та грабуючи, як їм заманеться. Про їхні подвиги розповідають листівки, які вони надсилають дружинам, оповідаючи про жахіття бою. Ідеалістичне уявлення чоловіків про війну руйнується, адже вони все ще бідні, а тепер ще й з пораненнями. Вони повертаються додому з валізою, повною листівок із зображенням пишноти світу, за який вони воювали, а армійські чиновники кажуть їм, що вони мають зачекати до кінця війни, щоб отримати свою платню.

Одного дня небо вибухає іскрами, і брати мчать до міста, вірячи, що війна закінчилася. Улісс і Мікеланджело дізнаються від чиновників, що їхній король програв війну, і що всі військові злочинці мають бути покарані. Після цього обох чоловіків розстрілюють за їхні злочини.

Пишучи про фільм у журналі «Harpers» у 1969 році, критик Полін Кел назвала його «пеклом для перегляду протягом першої години… захоплюючим для роздумів після, тому що єдина хороша сцена, довга картина-листівка наприкінці, така неймовірна і так блискуче затягнута. Картина повзе і спотикається, а потім підіймається на високий канат і йде по ньому, і продовжує йти, поки у нас майже не паморочиться в голові від захоплення. Тугий канат рідко натягують так високо в кіно…».^[4]

Відома письменниця і критик Сьюзен Зонтаґ згадувала цей фільм у своїй збірці «Про фотографію» 1977 року. Щодо «двох неповоротких люмпенів-селян», які повертаються додому з листівками зі скарбами світу замість матеріальних цінностей, Сонтаґ зазначила, що «Годар яскраво пародіює двозначну магію фотографічного зображення».^[5]

Les Carabiniers на сайті IMDb (англ.)