Володимир Кара-Мурза народився 24 жовтня 1959 року в Москві. У 1981 році закінчив історичний факультет МДУ за спеціальністю «викладач історії новітнього часу»[8]. На паралельному потоці з ним навчався Олег Добродєєв[9], з яким Кара-Мурза підтримував дружні стосунки з 1976 по 2001 рік[10][11][12].
Брав участь у діяльності арт-групи «Мухомори», був співавтором магнітоальбома «Золотий диск», виступав у ролі кінооператора (техніку групі негласно надавала Катерина Дьоготь)[13][14][15].
У 1992—1993 роках — старший редактор, потім кореспондент щотижневої програми Євгена Кисельова «Підсумки» на РДТРК «Останкіно»[21][22] (нині — «Перший канал»). Робив там матеріали на історичні теми: про Південні Курили та події в Північній Осетії[23]. У вересні 1993 року[24] разом з Кисельовим та іншими журналістами «Підсумків» перейшов до першої в Росії приватної загальнонаціональної телекомпанії НТВ[25], засновану у тому ж році Володимиром Гусинським.
В 1993—1995 роках — кореспондент служби інформації телекомпанії НТВ, робив сюжети для програми «Сьогодні»[26] та «Підсумки»[27]. З 28 квітня 1995[28] по 12 квітня 2001 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні опівночі» на телеканалі НТВ[29][30]. У 1996 році за свою професійну діяльність удостоєний премії Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії»[31]. З березня 2000 по січень 2002 року — автор і ведучий щотижневої історичної програми «Свідок століття», яка спочатку виходила на НТВ[32], а потім — на «ТВ-6»[33].
Під час конфлікту між власником телекомпанії НТВ Гусинським та її основним кредитором компанією «Газпром» у ніч на 14 квітня2001 року Володимир Кара-Мурза приїхав до редакції телеканалу на 8-му поверсі телецентру «Останкіно», де вступив у жорстку полеміку з представниками «Газпрому»: Добродеєвим, Йорданом і Кулістіковим[34]. Того ж дня разом з групою провідних журналістів НТВ написав заяву про звільнення з каналу і пішов на канал ТНТ, звідки трохи пізніше перейшов до штату телекомпанії Бориса Березовського «ТВ-6»[35].
З квітня 2001 року по січень 2002 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичних програм «Сьогодні опівночі на ТНТ», «Гасіть світло»[36] і «Сьогодні на ТВ-6»[37] (з 3 вересня 2001 року назву було змінено на «Грані») на телеканалах ТНТ і «ТВ-6»[38][39]. Останній ефір на «ТВ-6» провів о 23.00 21 січня 2002 року, за годину до відключення мовлення телекомпанії за розпорядженням судових приставів[40]. Після закриття «ТВ-6» разом з іншими журналістами перейшов до штату новоствореної телеканалу ТВС, який у березні 2002 року виграв конкурс на мовлення та 1 червня 2002 року почав мовлення на шостий кнопці". З червня 2002 року по червень 2003 року[41] Володимир Кара-Мурза — ведучий програм «Грані», «Місце друку»[42] і «Гасіть світло» на телеканалі ТВЗ. Останній ефір на ТВС провів 19 червня 2003 року[43]. Телеканал ТВС був відключений від ефіру за розпорядженням Міністерства друку РФ 22 червня 2003 року[44].
Двічі з'являвся в передачах загальнодоступних телеканалів як гість: в телегрі «Сто до одного» («Росія», 11 вересня 2004 року, у складі команди «Ехо Москви»)[8] і ток-шоу «Бабин бунт» («РЕН ТВ», 9 листопада 2007 р.). У 2007 році також з'явився в епізодичній ролі ведучого новин у фільмі «День виборів»[48].
З грудня 2011 року по березень 2012 року — ведучий передачі «Головне за тиждень з Володимиром Кара-Мурзою» на Мережевому громадському телебаченні[49].
Радіо
На «Ехо Москви» у липні 2003 року йшла «Репліка Кара-Мурзи»[50], з 2003 по 2007 рік там же — співведучий програми «Ну і деньок»[51], з 2006 по 1 червня 2019 року (до 2013 року — спільно з телеканалом RTVi) виходила щотижнева авторська підсумкова передача «Грані тижня з Володимиром Кара-Мурзою»[52][53].
З 2005 року працював на «Радіо Свобода» з авторським ток-шоу «Грані часу»[54][55] (з 2005 по 2016 рік щодня по буднях, у 2017 році день через день з Муміном Шакіровим, з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року передача виходила двічі на тиждень: у понеділок та четвер)[56]. 29 жовтня 2018 року вийшов останній випуск програми, який провів Володимир Кара-Мурза[57].
Друковані видання
З лютого до червня 2014 2019 року вів колонку про телебачення в газеті «Співрозмовник». За 5 років у виданні вийшло близько 180 нотаток автора[58].
З 2000 року був непримиренним критиком президента Володимира Путіна і взагалі російської влади[8][65]. У 2004 році став одним із засновників опозиційного «Комітету-2008». У тому ж році заявив: «Оскільки я людина з історичною освітою, вважаю, що до 2008 року режим в нинішньому вигляді не зможе проіснувати»[66].
Батько — Олексій Сергійович Кара-Мурза (1914—1988), історик і фронтовий журналіст, у своїх роботах висвітлював Сталінградську битву. Був головним редактором фахового журналу «Викладання історії в школі»[70].
Мати — Майя Вольдемарівна Кара-Мурза (до шлюбу Бісенікс) (нар. 1934), племінниця латвійського дипломата Георга Бісеніекса, який був звинувачений в підготовці вбивства Сергія Кірова. Внаслідок цього факту вона вважалася дочкою ворога народу і не змогла вступити до жодного з інститутів. Познайомилася з Олексієм Сергійовичем у технікумі, в якому той викладав, і стала його другою дружиною[71]. У 2000-ті роки — активістка товариства нащадків жертв політичних репресій товариства «Меморіал»[72].
Бабуся по матері — Лія Канторович, радянська героїня у німецько-радянській війні.
Син від першого шлюбу — громадський діяч, політик і публіцист Володимир Кара-Мурза-молодший. Виховував також доньку другої дружини від її минулих відносин[74].
↑Умер журналист Владимир Кара-Мурза. // meduza.io(рос.). Meduza. 28 липня 2019. Архів оригіналу за 28 липня 2019. Процитовано 28 липня 2019. Журналист Владимир Кара-Мурза умер утром 28 июля. Об этом в твиттере сообщил его сын Владимир Кара-Мурза-младший.
↑Владимир Кара-Мурза-ст. (1 грудня 2003). НА ПРИБЛИЖАЮЩИЕСЯ ВЫБОРЫ СМОТРЮ ИРОНИЧЕСКИ. Русский курьер. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 15 квітня 2021. Ведущим был мой бывший коллега Эрнест Мацкявичус. Меня потрясло, как он, наверное, стремясь угодить своему непосредственному руководителю, председателю ВГТРК, где-то понаслышке узнав, что у нас с ним испорчены отношения, счел лучшим подарком, причем к собственному же дню рождения, ...затыкать рот моему сыну
