Карліно (монета)
Карліно (італ. Carlino) — назва кількох типів золотих та срібних монет, що карбувались на півдні Італії, в Провансі, а також в Папської області та Орденом госпітальєрів на Родосі. Золотий карліно вперше викарбуваний у Неаполітанському королівстві під час правління Карла I Анжуйського (1266—1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. В 1303 році його син Карл II припинив карбувати золотий карліно і надав цю назву своїй срібній монеті (джильято), яку карбував також у своїх володіннях в Провансі. За його прикладом в XIV столітті схожу срібну монету карбували при папському дворі в Авіньойоні та Орден госпітальєрів на Родосі. Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773). Як грошова одиниця карліно проіснувало аж до об'єднання Італії та введення італійської ліри в 1861 році. Золотий карліно Вперше викарбуваний під час правління короля Неаполя Карла I Анжуйського (1266-1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. Аверс монети містив зображення сцени Благовіщення (архангел Гавриїл, який несе благу звістку Діві Марії про швидке народження нею Ісуса Христа). На реверсі зображено герб держави[1][2]. Карліно Карла I та Карла II Анжуйських через зображення на аверсі Благовіщення отримали також назву салюто[1], салютдор[2] або салюдор[3]. Карбувалися також золоті монети номіналом в ½ карліно[1]. За своєю номінальною вартістю перші карліно відповідали золотому августалю короля Сицилії Фрідріха II[1]. Їхня вага становила близько 4,4 г[1]. Син Карла I Анжуйського, Карл II відмовився від використання в Неаполітанському королівстві золотих монет і припинив карбувати золотий карліно в 1303 році. Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773)[4] та його наступника Віктора Амадея III[5] (1773—1796)[1]. На відміну від середньовічних монет, вміст у них чистого золота досягав 30 г[5]. Срібний карліно За короля Неаполя Карла II Анжуйського в 1303 в наслідування французького турського гроша випущена монета вартістю в половину золотого тарі або 1⁄12 дуката, що отримала назву срібного карліно або джильято[1][6]. Вага монети складала 3,34 г срібла 958-ї проби[1]. У срібного карліно з'явилося безліч наслідувань, низка їх отримали власні назви. Так, карліно, на реверсі яких була зображена лілія, стали називати джильято, карліно короля Альфонса — альфонсіно, Фердинанда — коронато[1][6]. Карліно залишався грошовою одиницею Неаполітанського королівства до 1813. Монетна система держави у XVIII столітті включала такі грошові одиниці[7]: Монети номіналом в 10 грано в Королівстві обох Сицилій карбували аж до 1859[8], в Папській області — до 1860. Їх співвідношення з іншими грошовими одиницями було таким: 6 гроссо = 4 карліно = 3 джуліо = 3 паоло[it] = 1 тестон; 14 карліно = 1 піастр[9]. Крім різних італійських держав карліно карбували і на Мальті під час правління Мальтійського ордена. На цій острівній державі він становив 10 грано[10]. Примітки
Література
|
||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
