Касіянів день

Касіянів день
Інші назви	Касіян
Ким святкується	Слов'яни
Тип	народно-православний
Дата	29 лютого
Традиції	роботи в цей день припиняються і до сходу не виходять на вулицю
Касіянів день у Вікісховищі

Касіянів день — день преподобного Касіяна. У Православній церкві припадає на 29 лютого^[1] (в невисокосні роки вшановується 28 лютого^[2]). Українська греко-католицька церква теж вшановує преподобного Касіяна 29 лютого, але тільки у високосні роки^[3]. У Римо-Католицькій церкві натомість припадає на 23 липня.

У народних приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає похмурим і злим чоловіком.

• «Чому ти Касіяном дивишся!» — кажуть дітям, що дивляться на людей з-під лоба.
• «Касіян оком накинув — не буде з цього народженого добра!» — цей вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та інших свійських тварин; але інколи він стосується і до дітей, що народилися в Касіянів день.
• «Гей, верни, Касян^[4], круто!» — кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

За народними віруваннями, у Касіянів день не можна відходити до сходу сонця з дому, оскільки якщо Касіян подивиться, то людина може захворіти й навіть померти.

Ті, хто народились цього дня, вважаються не дуже щасливими, проте їх можна зрозуміти: святкувати день народження раз на чотири роки — не багатьом так «щастить».

Сердитий Касіян часто зображується у фольклорних творах із довгими віями та бровами злими очима, що несуть загибель білому світу. Так, в одній із легенд, записаній на Сумщині, преподобний Касіян нагадує казкову особу «з довгими віями аж до землі».

... У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і видиться понурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей — мруть люди, гляне на тварин — дохнуть тварини, гляне на поля — все сохне...

У Касіяна брови довгі — нижче колін. В Касіянів день не можна до схід-сонця виходити з хати, щоб він не глянув, бо як гляне — помреш! — А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді? — На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує! — А чого ж він такий сердитий? — Він, бач, сердиться на людей, що його день не празникують, не шанують. Я від людей чув таку казку: «З'явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках — геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують... [5] — Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Від Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку.

«Казка», або легенда, що виправдовує Касіяна, виглядає так. Преподобний цілих три роки сидить над чортом і б'є його по голові молотом. Б'є його на те, щоб «відвернути увагу» чорта, не дати нечистому часу обдумати свої пляни на людську згубу. Б'є чорта Касіян день-у-день — не дає йому отямитися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви та молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати — цілу ніч молиться. А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки та — чорта по голові!

А поки Касьян молиться, чорти мають дещицю дозвілля. Вони вилазять із безодні на поверхню землі, і все, на що чорт подивиться, гине. Подивиться на худобу — здихає, подивиться на людей — мруть люди, подивиться на поля — все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється… Саме тому не можна цього дня виходити з дому до сходу сонця: не від погляду Касіяна гине все живе, а від витівок розлючених чортів, які надолужують усі капості, яким не давав здійснитися протягом цілих чотирьох років преподобний Касіян^[6].

Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Існують доволі різні погляди на цього святого, що відбилися у народній творчості.

Дослідники проводять паралелі між грізним Касіяном, гоголівським Вієм, кельтським Балором, іранським богом вітру і смерті Ваю (з якого виводять ім'я осетинського міфологічного персонажа Вайюгу) та ведичним Охоронцем Справедливості — верховним богом Варуною. Такі паралелі, зокрема, дозволяють зробити висновок про наявність в українській фольклорній традиції реліктних міфологічних характеристик персонажів, функціонально пов'язаних з архаїчними індоєвропейськими уявленнями про нероздільну пару божеств з амбівалентними, тобто одночасно благими та грізними якостями, що втілились в образах, зокрема, святих Миколи та Касьяна. Ну думку доц. Андрія Поцілуйка, перший уособлює «мітраїчні» риси та відповідні функції, другий нагадує міфічну особистість «страшного володаря», архетипом якого, ймовірно, був Варуна^[7].

• Касьян (прізвище)
• Касьян Римлянин
• Вій — персонаж української демонології.
• Балор — персонаж ірландській міфології.
• Ваю — іранський бог вітру.
• Варуна — верховний бог у ведичного пантеону.

• Воропай О. Звичаї нашого народу: у 2 т. — Мюнхен, 1954, том 2