Катажина Пелчиньска-Наленч
Катажина Пелчинська-Наленч (пол. Katarzyna Pełczyńska-Nałęcz, народилась 26 жовтня 1970 в Варшаві[1]) — польська політична діячка. Амбасадорка Польщі в Росії з 13 серпня 2014 року до 31 липня 2016[2], перша жінка на цій посаді з моменту встановлення дипломатичних зв'язків між Польщою і Росією[3]. Раніше заступниця Міністра закордонних справ Польщі. З 2020 року керівниця аналітичного центру Інституту Стратегії 2050, з 2023 року міністерка фінансів та регіональної політики в третьому уряді Дональда Туска. БіографіяУ 1994 році закінчила Інститут соціології Варшавського університету[4], ступінь магістра соціології. У 1999 році в Інституті філософії і соціології при Польської академії наук захистила докторську дисертацію на тему «Польська політична активність в 1989-1995 роках» (пол. Aktywność polityczna Polaków 1989-1995). Була там в аспірантурі до 2003 року. У 1992-1995 роках і 1999-2012 роках працювала в варшавському Центрі східних досліджень, в якому пройшла шлях від експертки до начальниці Російського відділу і заступниці директора. З 2011 по 2012 роки була представницею Центру в Брюсселі і координаторкою спільних проектів з Французьким інститутом міжнародних справ. Є авторкою кількох наукових праць, присвячених аналізу відносин на пострадянському просторі, суспільно-політичної ситуації в Росії і країнах Східної Європи, а також політиці ЄС стосовно вище згаданих країн. З 2008 по 2012 роки була в складі Російсько-польської групи зі складних питань, з 2009 по 2010 роки — членкиня Керівного комітету Форуму громадянського суспільства при Центрі східних досліджень. З січня 2012 року[5] по липень 2014 року[6] працювала в Міністерстві закордонних справ, займаючи посаду заступниці. На посаду амбасадорки в Російській Федерації Катажина Пелчиньска-Наленч була призначена указом Президента Польщі 13 серпня 2014 року, в Москві офіційно представлена 19 листопада 2014[7]. На посаді виступила із закликом якомога швидше повернути уламки Ту-154, який розбився в катастрофі під Смоленськом[8]. Також її стараннями почав діяти безвізовий режим між Калінінградською областю та польськими регіонами, що межують з нею[9]. Знята з посади з 31 липня 2016[10]. У тому ж році очолила програму Відкритого європейського Фонду імені Стефана Баторія. У 2020 році була включена до виборчого штабу кандидата на президентських виборах Шимона Головні. Після виборів стала керівницею аналітичного центру Інституту Стратегії 2050, який підтримує громадський рух та політичну партію Польща 2050[11]. Сім'яОдружена, має трьох дітей. НагородиНаукові роботи
Примітка
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
