Кацнельсон Зиновій Борисович

Кацнельсон Зиновій Борисович
рос. Зиновий Кацнельсон
Народився	24 листопада 1892(1892-11-24)[1]  Бобруйськ, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	10 березня 1938(1938-03-10)[1] (45 років)  Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання	Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	Єврей
Знання мов	російська
Військове звання	комісар державної безпеки 2-го рангу
Партія	ВКП(б) (1938)
Нагороди

Зіновій Борисович (Борухович) Кацнельсон (24 листопада 1892(18921124), місто Бобруйськ, тепер Білорусь — розстріляний 10 березня 1938, місто Москва) — високопоставлений співробітник радянських спецслужб ЧК-ОГПУ-НКВД. Комісар державної безпеки 2-го рангу (26.11.1935). Член ЦК КП(б)У в 1934—1937 роках.

Народився в родині єврейського ремісника (пізніше - дрібного комісіонера). Зростав без батька, мати працювала акушеркою. Закінчив 2-х річну сільську школу. З серпня 1901 по липень 1910 року навчався в 1-й гімназії в Москві. У серпні 1910 — серпні 1915 року — студент юридичного факультету Московського університету, закінчив чотири курси. У серпні 1915 — жовтні 1916 року — слухач спецкласів Лазаревського інституту східних мов у Москві.

У листопаді 1916 — березні 1917 року — рядовий 251-го запасного піхотного полку російської армії в Москві. У березні — травні 1917 року — рядовий 1-го навчального батальйону в Нижньому Новгороді. Член РСДРП (інтернаціоналістів-об'єднанців) з березня по вересень 1917 року.

З червня по жовтень 1917 року — слухач 2-ї школи прапорщиків у Москві.

Член РСДРП(б) з 17 вересня 1917 року.

У жовтні 1917 — червні 1918 року — комісар для доручень штабу Московського військового округу і Московського окружного військкомату.

У червні 1918 — січні 1919 року працював слідчим військового відділу ВЧК, у січні 1919 року — старшим слідчим особливого відділу ВЧК.

У січні — листопаді 1919 року — член колегії особливого відділу 3-ї армії РСЧА. З жовтня по листопад 1919 року тимчасово очолював Особливий відділ 3-ї армії. У листопаді 1919 — січні 1920 року — заступник голови особливого відділу Південно-Західного фронту. У січні — листопаді 1920 року — начальник особливого відділу 12-ї армії.

У грудні 1920 — січні 1921 року — помічник начальника адміністративно-організаційного управління ВЧК.

У січні 1921 — березні 1922 року — голова Архангельської губернської ЧК, повноважний представник ВЧК в Північному краї та начальник особливого відділу охорони північного кордону.

З липня по вересень 1922 року — т.в.о. начальника, у вересні 1922 — квітні 1925 року — начальник економічного управління ДПУ/ОДПУ СРСР. Одночасно працював начальником адміністративно-фінансового управління ВРНГ СРСР у 1923 — квітні 1925 року.

У травні — грудні 1925 року — повноважний представник ОДПУ в Закавказзі — голова Закавказького ОДПУ.

У грудні 1925 — серпні 1926 року служив головним інспектором військ ОДПУ і начальником відділу прикордонної охорони. У серпні 1926 — квітні 1929 року — начальник Головного управління прикордонної охорони і військ ОДПУ та, одночасно, начальник Вищої прикордонної школи ОДПУ.

У травні 1929 — лютому 1930 року — начальник секретно-оперативного управління і заступник повноважного представника ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. Один з організаторів колективізації на Північному Кавказі.

У лютому — грудні 1930 року — член правління Державного банку СРСР.

У грудні 1930 — березні 1933 року — заступник повноважного представника ОДПУ по Московській області.

3 березня 1933 - 10 січня 1934 року — начальник Харківського обласного відділу ДПУ УСРР.

«Етнографічний матеріал буде змінений. Напевно, необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, з жертвою від 10 до 15 мільйонів осіб»^[2], — цитує Кацнельсона тодішній італійський консул.

10 січня 1934 року — 10 липня 1934 року — заступник повноважного представника ОДПУ по УСРР — заступник голови ДПУ УСРР.

11 липня 1934 року — 7 квітня 1937 року — заступник народного комісара внутрішніх справ УСРР.

29 квітня — 17 липня 1937 року — заступник начальника ГУТАБу НКВС СРСР, одночасно — начальник Дмитровського виправно-трудового табору і заступник начальника будівництва каналу Москва-Волга.

У ході «чистки» НКВС знятий з усіх посад і заарештований 17 липня 1937 року.

10 березня 1938 року засуджений до страти і того ж дня розстріляний.

Посмертно реабілітований 9 липня 1957 року. Служба безпеки України внесла З. Б. Кацнельсона в список організаторів Голодомору.

• комісар державної безпеки 2-го рангу (26.11.1935)

• орден Червоного Прапора (14.12.1927)
• знак «Почесний працівник ВНК—ДПУ (V)» № 39 (1922)
• знак «Почесний працівник ВНК—ДПУ (XV)» (20.12.1932)

• Кацнельсон на сайті «Меморіал» [Архівовано 5 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Кацнельсон на сайті «Хронос» [Архівовано 26 лютого 2013 у Wayback Machine.](рос.)
• Кацнельсон на сайті «protivpytok.org» [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – с.143-186; с. 486. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД 1934 – 1941. – М.: Звенья, 1999. – с.228. Золотарьов В.А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919 – 1941). – Харків: Фоліо, 2003. – с. 123-159. Воронов В.Ю., Шишкин А.И. НКВД СССР: Структура, руководящий состав, форма одежды, знаки различия 1934 – 1937 гг. – М.:ООО Издательский дом «Русская разведка», 2005. – с.265-266. Скоркин К.В. Обречены проиграть. (Власть и оппозиция 1922 -1934). – М.: ВивидАрт, 2011. – С. 812-813. Тумшис М.А., Золотарёв В.А. Евреи в НКВД СССР. 1936-1938. Опыт биографического словаря — 2-е изд., испр. и доп. – М., Университет Дмитрия Пожарского, 2017. – с. 345-346.