Кащенко Дмитро Валерійович

Кащенко Дмитро Валерійович
Кащенко Дмитро Валерійович;
Полковник
Загальна інформація
Народження	24 серпня 1980 (44 роки); Царичанка
Alma Mater	ХІТВ (2001); НУОУ (2017); Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління» ХНУ імені В.Н. Каразіна (2021)
Псевдо	«Кащей»
Військова служба
Роки служби	з 1997
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	ССО України
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Піски; Бої за Донецький аеропорт; Бої за Глухів; Бої за Конотоп (2022); Бої за Чернігів (2022); Бої за Білогорівку; Битва за Бахмут (2022);
Командування
з червня 2022	ССО України, заступник командувача спеціальних дій
2019—2022	58 ОМПБр, командир бригади
2017—2019	17 ОТБр, заступник командира бригади
2009–2015	93 ОМБр, командир танкового батальйону
2014—2015	93 ОМБр, командир 4-ї бтгр
Нагороди та відзнаки
	Знак «За заслуги перед містом» (Кривий Ріг)
Орден святого великомученика Юрія Переможця	Орден Архистратига Михаїла II ступеня
Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя»	Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»
	Кащенко Дмитро Валерійович у Вікісховищі

Дмитро́ Вале́рійович Ка́щенко (нар. 24 серпня 1980, Царичанка) — полковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни, заступник командувача спеціальних дій Сил спеціальних операцій ЗС України. Герой України.

Життєпис

Народився 24 серпня 1980 року в селищі Царичанка Дніпропетровської області у сім'ї робітника. Батько: Кащенко Валерій Павлович — 1955 року народження, водій одного з державних підприємств. Мати: Кащенко Ніна Григорівна — 1955 року народження, викладач історії. 1997 року закінчив Царичанську середню школу із золотою медаллю та вступив до Харківського гвардійського танкового командного училища, 2001-го — Харківський інститут танкових військ з відзнакою.

Після випуску направлений до селища Черкаське (Новомосковський район), — 87-й танковий полк, 93-ї механізованої дивізії, з 2002-го — у 93-й окремій механізованій бригаді. Проходив службу на посадах: командир взводу, командир роти, начальник штабу — перший заступник командира батальйону, командир батальйону.

Російсько-українська війна

Докладніше: Російська збройна агресія проти України (з 2014) та Війна на сході України

Командир танкового батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Під час проведення боїв на Донбасі 21 липня 2014 року зведеному підрозділу (4 бтгр, 93-ї ОМБр) Дмитра Кащенка поставлене бойове завдання: вибити противника з укріплень поблизу н.п. Піски — це дозволило б розблокувати Донецький аеропорт. Задля уникнення витоку інформації підполковник нікому не повідомив маршрут, яким висувався підрозділ. Основну групу очолив самостійно, другу — танк та БМП — капітан Олександр Лавренко.

Вступивши у візуальний контакт із противником, Дмитро Кащенко віддав наказ на відкриття вогню. Кілька танків увірвалися під міст, де перебували терористи, і відразу відкрили по них кулеметний вогонь. Командирський танк вибрався на гору — для оцінки обстановки, навідник (Агафонов Родіон) побачив у кущах замасковану гармату, одним пострілом гармату з її розрахунком знищено. Головна бронегрупа атакувала терористичний укріпрайон (Блокпост «Республіка міст») з двох сторін, машини рухалися уступами — прикриваючи одна одну, піхота спішилася для штурму та зачистки позицій.

Загін капітана Лавренка вів бій з терористами на блокпосту поблизу «Вольво-центру», знищено танк, десятки терористів, два мінометні розрахунки — планували вдарити в тил основним силам тактичної групи. У тому бою капітан Лавренко загинув — підірвав себе разом з танком.

Підрозділ Дмитра Кащенка провів зачистку нижніх укріплень, зібрано багато трофеїв, серед них — великокаліберні кулемети, РПГ, та інше озброєння. Підполковнику доповіли, що екіпаж одного з танків, що вирвався вперед, потрапив під обстріли з РПГ та, імовірно, загинув. Але пізніше мобільним телефоном Кащенку зателефонував механік-водій (Вряшник Олександр) з підбитого танка й доповів, що екіпаж живий та перебуває в селі Первомайське. Дмитро Кащенко зібрав групу (до якої ввійшли Посохов Олег та Вовк Павло), та рушив на допомогу. Підполковник поставив завдання бойовим машинам і снайперам створити прикриття, його група вибивала терористів, які засіли в будинках. Після створення коридору підполковник зателефонував механіку-водію підбитого танка й домовився, що вояки вийдуть у білих пов'язках.

Танкісти встигли добігти до своїх, по тому терористи зусібіч відкрили по них прицільний вогонь — з АГС-17, мінометів, автоматичної зброї, підрозділ ледь не опинився в класичній «підкові». Комбат негайно дав наказ на відхід, при відході кілька бійців були поранені, Дмитро Кащенко зазнав вісім поранень, в обидві ноги, втратив багато крові.

Проходив лікування в одному з медичних закладів. Доліковувався вдома під турботливим наглядом дружини. Після повернення з лікування далі служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади.

21 жовтня 2014 року під час підготовки до виходу колони 79-Ї окремої десантно-штурмової бригади до Донецького аеропорту для ротації підполковник Дмитро Кащенко зазнав другого тяжкого поранення. Евакуйований спочатку до військового шпиталю м. Дніпро, а згодом переведений до 2-го неврологічного відділення лікарні їм. Мечникова.

У вересні 2015 року вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, який закінчив у березні 2017 року. Заступник командира 17-ї окремої танкової бригади (2017—2019). Після випуску був призначений на посаду заступника командира 17-ї окремої танкової бригади^[1]^[2].

У 2018 році мав честь брати участь у військовому параді з нагоди святкування Дня Незалежності України на чолі танкової коробки.

Від вересня 2019 року призначений командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади^[1]^[2]^[3].

У ході російського вторгнення в Україну 2022 року полковник Дмитро Кащенко успішно виконував бойові завдання в низці населених пунктів на Чернігівщині та Київщині, завдаючи противнику значних втрат. Під час виконання бойових завдань завжди був зі своїм особовим складом^[4].

Нагороди

Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (15 квітня 2022 року) — за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України^[5]
Орден Богдана Хмельницького II ст. (21 березня 2016 року) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[6].
Орден Богдана Хмельницького III ст. (14 листопада 2014 року) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[7].
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Нагрудний знак «За військову доблесть» (Наказ МОУ № 453 від 14 серпня 2019 року)
Нагрудний знак «Знак пошани»
Медаль «15 років Збройним Силам України»
Медаль «Ветеран служби»
Медаль «20 років сумлінної служби»
Медаль «15 років сумлінної служби»
Медаль «10 років сумлінної служби»
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
Нагрудний знак «Учасник АТО»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Орден Архистратига Михаїла II ступеню — нагорода Православної Церкви України (14 лютого 2019 р. — на 5-ту річницю 58-ї бригади).
Орден святителя Миколая — нагорода Православної церкви України (28 липня 2020 року — за відродження духовності в Україні, відданість ідеалам добра та значний внесок у суспільне благо.
Орден святого великомученика Юрія Переможця - нагорода Православної церкви України (24 серпня 2021 року з нагоди святкування 30-ліття незалежності України та за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом.
Знак «За заслуги перед містом» (Кривий Ріг)
Відомча заохочувальна відзнака Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя», вручена 27.02.2017 Міністром внутрішніх справ України.
Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 12.11.2021 Міністром оборони України, під час робочого візиту до району проведення операції Об‘єднаних сил [1].