Килидж (шабля)

Килидж
Тип	шабля
Походження	Османська імперія
Історія використання
На озброєнні	1750—1850 рр.[1]
Оператори	Османське військо феодальна кіннота мамлюцького Єгипту, Ірану, держави Моголів
Характеристики
Довжина корпусу	70—75 см[2] 60—90 см[2]
Ширина	4 см[1] 5—5,5 см[1]
Тип клинка	вигнутий, однолезвийний
Тип ефеса	відкритий
Килидж (шабля) у Вікісховищі

Килидж (килич, кіліч^[1], тур. kılıç — дослівно «меч», «шабля»)— тип шаблі турецького походження, що має сильно викривлений клинок та масивну єлмань. Клинок виготовляли з булату. Руків'я складалося з двох частин, виготовлених з дерева або рогу. Воно закінчувалося набалдашником — верхів'ям великого розміру. В набалдашнику був отвір для темляка. Гарду, як правило, виготовляли з латуні або срібла. Вона мала хрестоподібну форму, кільйони були, як правило, оливкоподібної форми^[3].

Килиджи були на озброєнні у козаків. Для козацьких килиджів притаманне верхів'я, що своєю формою нагадує равлика^[4]. Килиджи виготовляли задунайським козакам за замовленням османського уряду. До власників килиджу належав Йосип Гладкий, шабля якого зберігається в Харківському історичному музеї^[5].

• Види ефесів килиджів
• 
  Турецький
• 
  Турецький (варіант)
• 
  Перський
• 
  Карабела
• 
  Індо-мусульманський
• 
  Зооморфний (варіант)
• 
  Зооморфний (варіант)
• 
  Пулюар

• 
  Килидж, Чернівецький обласний краєзнавчий музей.

• Аствацатурян Э. Г. Турецкое оружие в собрании Государственного исторического музея. — СПб. : Атлант, 2002. — 336 с.
• Тоїчкін Д. В. Клинкова зброя козацької старшини XVI — першої половини ХІХ ст.: проблеми атрибуції та класифікації. — К. : Ін-т історії України НАНУ, 2013. — 464 с.